Введення нових критеріїв касаційного оскарження, так званих касаційних фільтрів, було спрямоване в першу на чергу на розвантаження діяльності Верховного Суду, що, звісно, є позитивом. По суті було сформовано законодавчу базу для «відсіювання» скарг у справах, якщо ВС уже висловив свою правову позицію щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Це має надати змогу суддям ВС сконцентрувати свою увагу на розв’язанні виключних правових проблем.
Однак не треба забувати політичну природу згаданих новацій. Адже запровадження «жорсткіших касаційних фільтрів» було ініційоване саме після скорочення максимальної кількості суддів ВС з двохсот до ста, що 11 березня 2020 року було визнане неконституційним. Тобто знову актуальним постає питання послідовності та доцільності запровадження «касаційних фільтрів».
Іншою, більш практичною проблемою запровадження «касаційних фільтрів» є відсутність чіткого та комплексного розуміння самих правових висновків ВС. Це, зокрема, відображається у незакріпленні їх обов’язковості для судів нижчих інстанцій, відсутності єдиного методу відображення правових висновків у судових рішеннях ВС, майже факультативній систематизації таких правових позицій ВС. Наведене суттєво ускладнює доступ до правосуддя на касаційному рівні.
За результатами перших декількох тижнів з’явилась змога проаналізувати першу практику безпосереднього застосування нових «касаційних фільтрів». Для прикладу, у справах No 140/1876/19, No 640/7434/19, No 826/25871/15, No 640/11959/19 ВС відмовив у відкритті касаційного провадження, оскільки вже наявний висновок касаційного суду, обґрунтувавши свою позицію посиланням на конкретні рішення. У деяких випадках ВС фактично здійснив неповерхневий аналіз скарги при вирішенні питання про відкриття, зазначивши, що висновки суду апеляційної інстанції не суперечать позиції ВС.
Практика відкриття касаційного провадження у нових умовах виявилась значно малочисельнішою. Так, ВС у справах No 904/2661/19, No 910/10330/19, No 909/722/14 при відкритті касаційного провадження по суті коротко керувався лише тим, що скаржник відповідно до вимог законодавства обґрунтував свою позицію посиланням на низку правових позицій ВС.
Тобто мають місце різні підходи до того, яку модель поведінки повинен обрати касаційний суд при відкритті касаційного провадження — формальну чи аналітичну. Верховний Суд повинен якомога швидше визначитись, наскільки глибоко він має вивчати скаргу, вирішуючи питання відкриття касаційного провадження. Варто додати, що касаційний суд не позбавлений права згодом закрити касаційне провадження, якщо буде з’ясовано, що ВС уже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема, за обґрунтованим клопотанням сторони.
З огляду на те, що законодавець, очевидно, вже не має наміру змінювати законодавчу базу, Верховному Суду необхідно самостійно напрацювати єдиний підхід до питання відкриття касаційного провадження, а також способу відображення правового висновку, розглянути питання систематизації таких правових позицій ВС.
