Щодо посилання ВП ВС на абзац 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі № 3/35-313. В постанові наведена цитата з рішення Конституційного Суду, що «… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію». Але це тільки частинка абзацу з цього рішення. Повністю абзац виглядає так: «На підставі зазначеного пункту перехідних положень Конституції України правомірним є поширення юрисдикції Конституційного Суду України з питань про відповідність Конституції України правових актів, прийнятих до набуття чинності Конституцією України, тільки на нормативні правові акти, враховуючи, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію». Тобто це рішення стосується лише поширення юрисдикції КСУ на правові акти, що були прийняті до набуття чинності Конституцією України, і цей абзац містить лише загальне визначення терміну «ненормативні правові акти» (індивідуальні акти), і це визначення збігається з п.19 ч.1 ст.4 КАС. Зрозуміло є принципова різниця між можливостю оскарження в порядку адміністративного судочинства актів індивідуальної дії, дія якого вичерпана його виконанням, та поширенням юрисдикції КСУ на правові акти, що були прийняті до набуття чинності Конституцією України. Більш того, як вбачається з того ж рішення, юрисдикція Конституційного Суду України на правові акти, прийняті до набуття чинності Конституцією України, не поширюється і на ті ненормативні правові акти, що ще не були реалізовані або визначеній строк не сплинув. Якщо розуміти це рішення, як його розуміє ВП ВС, то неможливо оскаржити індивідуальні акти, що на разі невиконані!
Щодо посилання ВП ВС на пункт 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 у справі № 1-10/2008. У постанові ВП ВС наводиться цитата: «…правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію». Звернемося до самого рішення. «….Укази Президента України N 864, N 865 та N 1013 є правовими актами ненормативного характеру (індивідуальної дії), якими В. Горбуліна звільнено від тимчасового виконання обов'язків Секретаря Ради, а В. Гайдука та І. Дріжчаного призначено відповідно Секретарем Ради і заступником Секретаря Ради. Ці Укази стосувалися окремих фізичних осіб, були розраховані на персональне (індивідуальне) застосування і після їх реалізації вичерпали свою дію, що, зокрема, підтверджується і фактами звільнення В. Гайдука та І. Дріжчаного із зазначених посад Указами Президента України "Про звільнення В. Гайдука з посади Секретаря Ради національної безпеки і оборони України" від 12 травня 2007 року N 395 та "Про звільнення І. Дріжчаного з посади заступника Секретаря Ради національної безпеки і оборони України" від 29 жовтня 2007 року N 1022… За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 14 листопада 2001 року N 15-рп/2001 (справа щодо прописки), юрисдикція Конституційного Суду України поширюється лише на чинні нормативно-правові акти (пункт 5 мотивувальної частини), тому питання щодо конституційності нечинного правового акта непідвідомче Конституційному Суду України...». З того, що саме юрисдикція КСУ поширюється лише на чинні нормативно-правові акти, випливає знов лише те, що юрисдикція КСУ не поширюється на ненормативні правові акти взагалі, навіть на ті, що на разі чинні, їх дія не вичерпана в часі та не сплинув визначений строк. Ніякої заборони оскаржувати індивідуальні акти в межах адміністративного судочинства, в тому числі ті, що вичерпані виконанням, це рішення не містить.
Тобто Велика Палата Верховного Суду дійшла помилкового висновку про необхідність відступу від висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 27 січня 2015 року (справа № 21-425а14).
