Питання наслідків оскарження наказу контролюючого органу на проведення перевірки є досить болючим, та спірним. І постанова Великої Палати Верховного Суду від 8 вересня 2021 року у справі 816/228/17, в якому Велика Палата відступила від висновку викладеного Верховним Судом України у Постанові від 27 січня 2015 року у справі 21-425а14, не поставила крапку, а навпаки багато крапок. Також слід звернуті увагу на окрему думку суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Ситнік О. М. на постанову Великої Палати Верховного Суду від 8 вересня 2021 року № 816/228/17 (провадження № 11-109апп21).
У всіх Постановах суду, на які звертається увага, факт порушення статті 79.2 Податкового Кодексу судом визнається, а саме «…Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки». Тобто Суд в кожній Постанові погоджується з тим, що наказ на перевірку було видано та перевірка проведена з порушенням чинного законодавства.
Але на думку ВП ВС «у разі якщо контролюючий орган був допущений до проведення перевірки на підставі наказу про її проведення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права. Неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення».
Не погоджуючись з постановою ВП ВС та підтримуючи окрему думку суддів ВП ВС, хочу зазначити. Стаття 19 Конституції України: «…Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України». Тобто своїми діями контролюючий орган порушив Конституцію України. Факт такого порушення існує незалежно від того, чи було допущено контролюючий орган до перевірки, чи ні. Далі, п.19 ч.1 ст.4 КАС: «індивідуальний акт - акт (рішення) суб’єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк». П.2 ч.1 ст.5 КАС: «Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень». Саме в цьому пункті не має заборони оскаржувати індивідуальний акт, що вичерпався його виконанням.
Обґрунтовуючи свою позицію ВП ВС посилається на два рішення Конституційного Суду України. Інших обґрунтувань не використовується.
