3)
Рішення ЄСПЛ: «53. У цій справі розмова заявника з Г. була таємно записана без отримання попереднього дозволу суду. Це становило порушення національного законодавства та Конвенції, як зазначалося раніше за статтею 8 Конвенції. Стосовно статті 6 Конвенції з матеріалів справи випливає, що спірний доказ не був єдиним доказом, і суди посилалися на інші матеріали, у тому числі показання свідків, висновки експертів і речові докази. Навіть припускаючи, що спірний доказ мав вирішальне значення для визнання заявника винним – на що заявник не скаржився, вказуючи натомість виключно на його важливість – цей елемент не був вирішальним фактором під час оцінки Судом справедливості судового розгляду в цілому... У зв’язку з цим Суд зазначає, що заявнику ніколи не перешкоджали оскаржити достовірність та точність спірного доказу та заперечити проти його використання у кримінальному провадженні щодо нього…»
Наша справа: Сторона захисту саме під час досудового розслідування скаржиться на те, що всі наявні докази у справі, які лягли в обґрунтування підозри, отримані з порушенням КПК, тобто є очевидно недопустимими. Захист скаржиться на те, що всупереч ст. 87, ч.1 ст.94 КПК слідчій суддя не надає оцінку доказам з точку зору очевидної недопустимості.
І на останок ще раз. Після бійки кулаками не махають. «Суд знає закон» - так зазначено в численних рішеннях ЄСПЛ. І якщо суд вирішив так, а не інакше, значить так воно і має бути. Але проблема в іншому. На сьогодні в рішеннях національних судів, практично в кожному, використовуються численні рішення ЄСПЛ. На відміну від норми Закону, рішення прив’язані до певних подій, чітко визначених обставин, тому використовувати їх потрібно дуже обережно, ретельно звіряючи обставини справ, щоб не допустити прикрої помилки.
Семен Ханін, Керуючий партнер
юридичної компанії «АМБЕР»,
к.е.н., заслужений юрист України,
член правління Асоціації адвокатів України
