За вироком місцевого суду особі призначено остаточне покарання за сукупністю вироків на підставі ч.1 ст.71 КК шляхом часткового приєднання до покарання за даним вироком невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Ухвалою апеляційного суду вирок місцевого суду щодо особи в частині призначеного їй покарання на підставі ч.1 ст.71 КК скасовано. Цей же вирок змінено та пом’якшено особі призначене покарання за вчинений злочин.
Не погодившись з ухвалою апеляційного суду, прокурор подав на неї касаційну скаргу.
Залишаючи без зміни ухвалу апеляційного суду, колегія суддів касаційного суду вказала, що згідно усталеної судової практики (п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання»), якщо про вчинення під час іспитового строку нового злочину стало відомо після винесення постанови про звільнення засудженого від покарання (ч.1 ст.78 КК), суд, який розглядає справу про новий злочин, вправі призначити покарання за сукупністю вироків лише за умови скасування цієї постанови в установленому порядку.
З матеріалів кримінального провадження слідує, що ухвалою місцевого суду особу звільнено від покарання, призначеного за попереднім вироком у зв’язку із закінченням іспитового строку. Зазначена ухвала не скасована та набрала законної сили.
Тому, за висновком ВС з огляду на нескасовану ухвалу місцевого суду про звільнення особи від покарання, апеляційний суд правильно скасував вирок місцевого суду в частині призначеного особі покарання на підставі ч.1 ст.71 КК за сукупністю вироків.
У постанові Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду (далі – ОП ККС ВС) від 25.06.2018 у справі № 511/37/16-к зроблено наступний висновок: коли після постановлення вироку у справі буде встановлено, що засуджений винен ще в кількох злочинах, одні з яких вчинено до, а інші – після постановлення першого вироку, покарання за останнім за часом вироком призначається із застосуванням як ст. 70 КК, так і ст. 71 КК: спочатку – за правилами ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, вчинених до постановлення першого вироку; після цього – за правилами ч. 4 ст. 70 КК, потім – за сукупністю злочинів, вчинених після постановлення першого вироку; і остаточно – за сукупністю вироків відповідно до ч. 1 ст. 71 КК. У кримінально-правовій ситуації, коли вчинення нового злочину в період іспитового строку стає фактичною підставою для визнання (скасування) призначеного за попереднім вироком покарання у виді позбавлення волі, від відбування якого звільнялась особа, таким що належить відбувати реально, його самостійне виконання при застосуванні ч. 4 ст. 70 КК не допускається за наявності підстав для подальшого призначення остаточного покарання за правилами ч. 1 ст. 71 КК.
Як слідує з постанови ОП ККС ВС, вироком місцевого суду особу засуджено за вчинення декількох злочинів, а на підставі ч. 4 ст. 70 КК, ч. 1 ст. 71 КК частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком і за сукупністю вироків визначено особі остаточне покарання у виді позбавлення волі.
Апеляційний суд, розглянувши апеляцію засудженої особи, ухвалою змінив вирок місцевого суду: призначив особі покарання у виді позбавлення волі за кожен із вчинених злочинів; на підставі ч. 4 ст. 70 КК у строк покарання, призначеного за сукупністю злочинів, зарахував покарання, частково відбуте за попереднім вироком, і призначив покарання у виді позбавлення волі; відповідно до ч. 1 ст. 71 КК до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднав невідбуту частину покарання за попереднім вироком і визначив особі остаточне покарання у виді позбавлення волі.
Не погодившись з постановленою апеляційним судом ухвалою, прокурор подав на неї касаційну скаргу, яку в подальшому змінив, порушивши питання про покращення становища засудженого (самостійне виконання покарань) шляхом зміни ухвали апеляційного суду.
