Розділом ХІ Кримінального кодексу України (далі – КК) регламентовано правила призначення покарання. Зокрема, передбачено порядок призначення покарання за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК та за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК, однак у практичній діяльності мають місце виключення з правил і тоді нам слід враховувати судову практику, формування якої забезпечує Верховний Суд (далі – ВС). Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах ВС, підлягають врахуванню судами у разі застосування таких норм права.
Щодо застосування ст. 71 КК, тобто призначення покарання за сукупністю вироків, з огляду на вчинення особою злочину в період іспитового строку, визначеного за попереднім вироком, після прийняття рішення про її звільнення від призначеного покарання на підставі ст. 78 КК.
Згідно з правилами ч. 1 ст. 71 КК, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Положеннями ч. 1 ст. 78 КК визначено, що після закінчення іспитового строку засуджений у разі виконання покладених на нього обов’язків та не вчинення нового злочину, звільняється судом від призначеного йому покарання.
Так, ВС постановою від 29.01.2020 у справі №490/10611/15-к змінив вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду, виключивши з них рішення про призначення особі покарання за сукупністю вироків на підставі ч. 1 ст. 71 КК.
Мотивами такого рішення ВС слугувало те, що на момент розгляду цього кримінального провадження як в суді апеляційної, так і касаційної інстанцій є такі, що набрали законної сили ухвали суду про звільнення засудженого від покарань за обома попередніми вироками. З огляду на це часткове приєднання до покарання, призначеного за новим вироком невідбутого покарання за попереднім вироком (вироками), від якого особу було звільнено за судовим рішенням, свідчить про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
У іншому кримінальному провадженні ВС постановою від 22.01.2020 у справі №759/59/19 залишив без зміни вирок апеляційного суду.
За матеріалами кримінального провадження, на момент вчинення нового злочину, особою не був сплачений штраф, призначений їй за попереднім вироком.
Відповідно до ч. 3 ст. 72 КК, основне покарання у виді штрафу при призначенні його за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягає і виконується самостійно.
Місцевий суд ухвалив вирок та на підставі ст. 71, ч. 3 ст. 72 КК постановив виконувати самостійно попередній вирок за яким особі призначено покарання у виді штрафу.
Апеляційний суд за апеляційною скаргою прокурора скасував вирок місцевого суду щодо особи та ухвалив новий вирок, яким призначив особі покарання за вчинений злочин та відповідно до ст. 71 КК з урахуванням положень ч. 3 ст. 72 КК визначив особі покарання за сукупністю вироків у виді позбавлення волі, призначеного за даним вироком, та штрафу, призначеного за попереднім вироком.
Не погоджуючись з вироком апеляційного суду, прокурор подав касаційну скаргу про безпідставне застосуванням судом апеляційної інстанції положень ст. 71 КК України, оскільки особа на момент розгляду справи в апеляційному суді вже сплатила штраф, призначений їй за попереднім вироком.
Залишаючи без зміни вирок апеляційного суду, колегія судді ВС зазначила, що по суті касаційна скарга прокурора стосується теоретичних аспектів правозастосування положень ст. 71 КК стосовно їх значення відносно певного правозастосовчого моменту, зокрема моменту вчинення особою злочину, чи моменту призначення особі покарання, й не стосується аспектів зміни фактичного правового становища засудженого, адже прокурор просить шляхом зміни вироку фактично залишити особі до відбування те ж саме покарання у виді позбавлення волі строком на один рік реально.
Тому суд касаційної інстанції зауважив, що зміст положень ст. 71 КК вказує на те, що це положення підлягає застосуванню, коли покарання (частина покарання) за попередній злочин не була відбута засудженим саме на момент вчинення особою нового злочину, й подальше фактичне відбуття такою особою покарання на момент ухвалення рішення судом про призначення покарання за сукупністю вироків не виключає необхідності застосування цих положень закону, однак одночасно передбачає необхідність зарахування такого вже фактично відбутого покарання особі за правилами, передбаченими положеннями ст. 72 КК, якою регламентовано правила складання покарань, що у випадку із засудженням особи за попереднім вироком до такого виду покарання як штраф, є неможливим в силу положень ч. 3 ст. 72 КК.
Постанову ВС у справі №759/59/19 від 22.01.2020 ухвалено з окремою думкою.
Крім того, ВС постановою від 31.08.2021 у справі № 161/17428/18 залишив без зміни ухвалу апеляційного суду.
