1. Вступ
Напевно мало хто не помітив, як стрімко змінювався світ упродовж останніх двох років. Пандемія наступила різко та перевернула з ніг на голову нашу звичну реальність. І якщо на початку здавалося, що цей спалах швидко мине, то зовсім скоро стало очевидно – ми помилялися.
COVID-19 спричинив безпрецедентний вплив на наше життя: країни закривали кордони, люди намагалися уникати контактів один з одним, а більшість сфер соціальної взаємодії почали перелаштовуватися на новий лад – дистанційний. Сьогодні важко уявити публічний простір без протиепідеміологічних обмежень, що нерідко позначається на правах людини.
Як наслідок, вірус торкнувся навіть тих, кому пощастило не захворіти, «уразивши» їх побутове та соціальне життя.
Права людини – це невід’ємний комплекс свобод та можливостей, що становлять найвищу соціальну цінність у будь-якій демократичній державі та слугують «фундаментом» конституційного ладу України.
Проте очевидно, що впровадження карантинних обмежень та інших методів боротьби з вірусом можливе лише за умови обмеження основних прав людини, тому важливо детально проаналізувати такі дії держави на предмет їх правомірності.
Протягом останнього часу порушенням основоположних прав людини вже важко здивувати: громадян примушували до обсервації, скасовувалось транспортне сполучення, заборонялося збиратися групами осіб та відвідувати навчальні заклади. Ці, та безліч інших проявів порушень прав людини стали звичними супутниками нашого буття.
2. Порушення прав людини в умовах COVID-19
Та чи законно це? З огляду на вітчизняну нормативно-правову базу, такі обмеження цілком логічно вбачаються незаконними. Стаття 64 Конституції України передбачає можливість введення обмежень прав і свобод громадян лише в умовах військового або надзвичайного стану із зазначенням термінів дії. Сьогодні в Україні функціонує режим надзвичайної ситуації, який не передбачає можливості законного обмеження прав і свобод громадян. Таким чином, такі порушення суперечать нормам Конституції України, що має найвищу юридичну силу в Україні.
Проте, доки Постанова Кабінету Міністрів №1236 від 9 грудня 2020 року «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» не визнана Конституційним судом України неконституційною, вона буде і надалі слугувати підставою для порушення прав громадян.
Цікавим є рішення Конституційного суду України щодо відповідності Конституції України Постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року №392 про встановлення карантину, у якому розглядалися наступні карантинні заборони: проведення масових заходів з кількістю учасників більше ніж 10 осіб; робота закладів громадського харчування, торгово-розважальних центрів, діяльність закладів, що надають послуги з розміщення, закладів розважальної діяльності, фітнес центрів, закладів культури; здійснення регулярних та нерегулярних перевезень пасажирів автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському, внутрішньообласному та міжобласному сполученні.
Тоді суд наголосив, що такі обмеження можуть встановлюватися виключно законом – актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення таких обмежень підзаконним актом (постановою) суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України. Проте, постанова Кабінету Міністрів України №392 втратила чинність до моменту закінчення розгляду справи Конституційним Судом України, а оскільки питання конституційності вирішується судом щодо чинних нормативно-правових актів, провадження у цій частині справи було закрито.
Але слід зазначити важливий висновок Конституційного Суду України в частині порядку тимчасового обмеження прав людини – винятково на рівні Закону України задля дотримання конституційних принципів верховенства права та пріоритету прав людини.
На жаль, станом на сьогоднішній день відсутнє рішення Конституційного Суду відносно конституційності впровадження карантинних обмежень, що суттєво обмежують права людини, адже спроби проаналізувати обмеження на предмет конституційності уперлися у дії Кабінету Міністрів України, де обмеження просто переносились у нові постанови. Таким чином, Конституційний Суд просто не міг визнати карантинні обмеження для громадян неконституційними. Як наслідок, фактично неконституційні обмеження, впровадженні Кабміном де-юре залишаються законними і використовуються поліцією для накладання штрафів.
