Популярність міжнародного арбітражу обумовлена швидкістю вирішення спорів і безапеляційністю його рішень. Безумовно, це один з найефективніших і прогресивних правових інститутів у сфері вирішення спорів, що випливають з договірних відносин між суб'єктами різних юрисдикцій. Міжнародний арбітраж застосовується і в ряді інших випадків, але ми спростимо ситуацію, щоб читачі зрозуміли основний принцип дії цього правового механізму.
По суті, арбітраж - це договірний порядок вирішення спорів. Тобто, наприклад, учасники транскордонних господарських операцій мають повне право визначити в договорі, як саме вони планують вирішувати суперечності, що виникають в ході виконання договору, можуть обрати формат одного або декількох арбітрів, яким вони за домовленістю між собою готові довірити вирішення спірних питань і рішення яких вони за взаємною домовленістю готові вважати остаточним і виконувати, вибрати компромісний для всіх арбітражний суд, право і мову арбітражного провадження.
Чим сторони при цьому обмежені? Звичайно, регламентом обраного ними арбітражного суду, а також положеннями національного законодавства і міжнародних договорів, які визначають багато інших аспектів, з якими конфліктуючим сторонам так чи інакше доведеться зіткнутися при зверненні до міжнародного арбітражу як механізму вирішення договірного конфлікту.
Основна думка, яку мені хотілося б донести до широкого загалу, - це те, що запорукою успішного арбітражу є правильний, тобто, добре виписаний договір. Арбітражне застереження або ж окремий договір про арбітраж, укладений сторонами, є всього лише допоміжним інструментом, що встановлює певні правила і рамки для сторін в процесі вирішення спору. Але основним завжди є договір між сторонами. І від того, наскільки грамотно прописані в ньому зобов'язання сторін, підстави настання відповідальності за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань, порядок і умови настання відповідальності сторін та інші наслідки неналежної поведінки сторін, а також багато інших важливих положень, залежить ефективність взаємодії сторін в рамках такого договору, в тому числі, в контексті вирішення спорів шляхом застосування арбітражу.
За роки своєї практики з вітчизняними, закордонними і змішаними договорами я дійшла висновку про те, що розуміння договору як правового інструменту у всіх правових системах є різним і таким, що засноване, перш за все, на різниці ступеня довіри сторін одна до одної. Ця довіра - далеко не абстрактне поняття, воно, як я розумію, випливає з почуття захищеності сторін в рамках договірних відносин, причому це почуття захищеності ґрунтується не лише і не стільки на ефективності існуючих у відповідній юрисдикції або юрисдикціях правових механізмів, скільки на загальній, виробленої роками, бізнес- і правовій культурі.
Слід зауважити, що підходи до укладання договорів в Україні і, наприклад, в кожній із країн англо-американської правової системи є принципово різними. Багато в чому це обумовлено наповненням національного законодавства, до норм якого можна звернутись у разі неврегулювання якогось моменту в договорі. Наприклад, положення договорів, які підпорядковуються українському праву, багато в чому визначаються обов'язковими положеннями, закріпленими в актах українського законодавства. В інших юрисдикціях, навпаки, переважне значення має договір, причому багато моментів, що є важливими для договірних відносин, національне законодавство просто не містить.
У зв'язку з цим, здавалося б, напрошується висновок про те, що договори, які підпорядковуються праву багатьох інших країн, для ефективного їх виконання повинні бути максимально докладно прописані, але на практиці ми часто зустрічаємо зовсім іншу картину. Як я неодноразово помічала, в таких договорах можуть бути детально обговорені моменти, які не мають, на мій погляд, такого істотного значення, як, наприклад, конкретизація предмета договору, обсягу і характеру зобов'язань сторін, термінів і порядку виконання зобов'язань та інших важливих моментів. Однак в тих договорах, що мені доводилося бачити, грубо кажучи, є все, що тільки можна, крім того, що дійсно потрібно. Навіть якщо в такому договорі буде ідеальне, максимально детальне і правильне арбітражне застереження, це саме по собі не вирішить проблему сторін у разі виникнення спору.
