Слід почати з того, що в Україні 1 липня 2010 р. прийнятий і діє Закон №2404-VI «Про державно-приватне партнерство». Він визначає, що ДПП (не плутати з департаментом патрульної поліції) — це співпраця між державою, ... і юридичними особами. Закон також визначає, що всі інвестиції, які відповідають принципам ДПП, відбуваються тільки на підставі цього Закону. А у його ст. 4 наводиться виключний перелік сфер, у яких ДПП може бути реалізовано.
З букви закону випливає, що ДПП — це партнерство між приватним інвестором і державою, аналогічно, як раніше укладалися партнерства між приватними підприємцями, наприклад, шляхом написання установчих документів ТОВ. Таким чином держава отримує можливість безпосередньо вступати у партнерство з приватними компаніями, наприклад, для реконструкції газотранспортної системи, розділяти ризики і витрати, а в майбутньому прибутки і дивіденди. Приватна компанія отримує доступ до сфер, раніше доступних тільки державі, а держава — можливість замінити позики інвестиціями, тобто згодом не платити відсотки і не повертати основну суму боргу, а надати інвестору право на належну йому частку прибутку.
За інформацією Міністерства економіки України: «За даними центральних та місцевих органів виконавчої влади, в Україні станом на 01.01.2021 на умовах ДПП укладено 192 договори, з яких реалізуються 39 (29 концесійних договорів, 6 договорів про спільну діяльність, 4 — інші договори), 153 договорів не реалізуються (118 не виконуються, 35 розірвані/закінчився строк дії)».
З відомих проєктів можна згадати передачу в концесію на 35 років Миколаївського морського порту «Ольвія», де приватний партнер зобов’язався інвестувати 3,4 млрд гривень у його розвиток. Також з ініціативи Міністерства інфраструктури на умовах ДПП був переданий у концесію Херсонський морський порт. Але в цілому 39 договорів з 2010 р. — результат більш ніж смішний. Скажімо, Туреччина за рахунок ДПП з 2001 р. збільшила ВВП у 4 рази. Станом на 2017 р. цією країною було залучено $131,4 млрд інвестицій у 221 проєкт ДПП. Кому пощастило бути в Стамбулі вже в новому аеропорту, той на власні очі міг побачити плоди ДПП. В Європі тільки за 2017 р. у проєкти ДПП було залучено 14,4 млрд євро.
Ми ж рухаємося приблизно так: «У 2013 р. Новофедорівська сільська рада Голопристанського району Херсонської області вирішила віддати у концесію пляж у селі Залізний порт, однак у процесі передачі орган місцевого самоврядування припустився численних юридичних помилок: безпідставно уповноважив на укладення договору комунальне підприємство, порушив вимоги щодо об’єкта концесії, допустив недоотримання концесійних платежів бюджетом (на порушення чинного законодавства договором передбачалося надходження концесійних платежів на рахунок комунального підприємства) тощо. Наслідком таких порушень стало те, що прокуратура області у судовому порядку домоглася визнання договору недійсним на майбутнє та повернула пляж сільській раді».
Якщо відкинути дрібні негаразди, слід все ж розібратися, чому ДПП в Україні так і не стало двигуном заміни кредитів інвестиціями. Причому слід сказати, що обсяг ОВДП, що перебувають на сьогодні в обігу, за даними Міністерства фінансів України, складає приблизно $37 млрд, з яких 4 млрд — нерезиденти, 2,5 млрд — юридичні та фізичні особи України, а решта 30,5 млрд — НБУ і банки України, що, по суті, є тільки НБУ (за рахунок рефінансування НБУ банків у приблизно такому самому обсязі). Тобто в Україну не тільки не інвестують, але й не кредитують. МВФ не беремо до уваги, адже він своїми кредитами вирішує швидше політичні завдання, ніж економічні.
Міністерство фінансів, котре благословило приховану емісію, інфляцію поки успішно контролює. Правда, на мій погляд, за рахунок наднизької купівельної спроможності, що згубно впливає на економіку в цілому. Для зручності ДПП і кредитування можемо віднести до одного терміну — інвестиції. В Україну системно і давно не інвестують. І це — незважаючи на величезну територію, населення, географічне розташування, природні багатства тощо. А якщо інвестор в епоху негативних ставок не поспішає відправляти гроші у нашу країну, значить, ризики значно перевершують можливі бариші.
