Однак у судовій практиці дуже часто трапляються випадки, коли судді не відкривають провадження у справах про розірвання шлюбу, оскільки до заяви або позову не додано оригінал свідоцтва про шлюб. У своїй ухвалі про залишення позову без руху суди, вказуючи на необхідність додавати до позову або заяви про розірвання шлюбу оригінал свідоцтва про шлюб, зазвичай посилаються на положення п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», у якій зазначено: «Оскільки розгляд справи провадиться в межах заявлених вимог і на підставі поданих доказів, суди згідно зі ст. 119 ЦПК повинні вимагати від осіб, що подали заяву, повного викладення обставин, якими обґрунтовуються дані вимоги, й посилання на засоби їх доказування. Наприклад, у заяві про розірвання шлюбу має бути зазначено дату й місце реєстрації шлюбу, мотиви його розірвання, чи є від шлюбу неповнолітні діти, при кому з батьків вони перебувають, пропозиції щодо участі подружжя в утриманні та вихованні дітей після розірвання шлюбу, чи заявляються інші вимоги, які може бути вирішено одночасно з позовом про розірвання шлюбу. До заяви додаються: свідоцтво про реєстрацію шлюбу, копії свідоцтв про народження дітей, довідки щодо розміру заробітку та інших доходів, а також усі необхідні документи відповідно до заявлених вимог. Якщо заява не відповідає вимогам закону, слід застосовувати правила ст. 121 ЦПК».
Варто також зазначити, що відповідні положення Постанови Пленуму Верховного суду України відповідали нормам Цивільного процесуального кодексу України в редакції від 16.06.2007 року. Так, зокрема ч. 2 ст. 64 ЦПК України (в редакції від 16.06.2007 року) було визначено, що письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу. У зв’язку з цим, позиція судів щодо необхідності подання саме оригіналів письмових доказів, зокрема, й оригіналу свідоцтва про шлюб була обґрунтованою.
Проте, чинна редакція ЦПК України встановлює вже інші положення щодо письмових доказів. Так, відповідно до ст. 95 ЦПК України, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги».
Як бачимо, чинні норми ЦПК України не надають перевагу оригіналам доказів, а залишають це питання на розсуд особи, яка їх подає (якщо інше прямо не визначено законом).
Що стосується повернення оригіналів письмових доказів, то відповідно до положень ст. 96 чинного ЦПК України, оригінали письмових доказів до набрання судовим рішенням законної сили повертаються судом за клопотанням осіб, які їх подали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу. Однак, наразі судова практика переважно стоїть на позиції відмови у поверненні поданого до суду оригінал свідоцтва про шлюб. Ухвали про повернення оригіналу свідоцтва про шлюб постановляються судами у випадках, коли позов про розірвання шлюбу було залишено без розгляду.
