«Білокомірцева злочинність» (White-Collar Crime – далі WCC) становить сукупність злочинів, що вчиняються особами з високим соціальним становищем, які користуються певним авторитетом у суспільстві, на міжнародному рівні, мають вплив на економічну та політичну ситуацію, а також службовими особами, уповноваженими на здійснення державних функцій, з метою особистого збагачення чи збагачення певної групи осіб, використовуючи свій авторитет, посаду чи професію як інструмент вчинення злочину.
Тобто, до WCC віднесено злочини, які вчиняються особами з високим соціальним статусом у сферах бізнесу, політики в межах їх професійних обов’язків, а також чиновниками – службовими особами, уповноваженими на здійснення державних функцій.
Термін «білокомірцева злочинність» з’явився у 1939 році для ідентифікації злочинів, скоєних особами з високим соціальним статусом при виконанні професійних обов’язків. Американський кримінолог Е. Сатерленд, дослідивши особу злочинця в сфері економіки, його службове становище та соціальний статус, дав наступне визначення «білокомірцевої злочинності» – «це антисуспільна, направлена на збагачення поведінка осіб, які займають соціально престижне місце в суспільстві та в рамках своєї професійної діяльності діють таким чином, що при одночасній законослухняній поведінці решти осіб вони зловживають суспільною довірою, якою користується їхня група».
«Білокомірцевій злочинності» притаманні як правило такі форми прихованого збагачення, які важко викриваються та доводяться, тобто замасковані економічні, податкові та інші фінансові злочини: податкове шахрайство; банківське шахрайство; зловживання антимонопольним становищем; інвестиційне шахрайство; маніпуляції на фондових біржах; шахрайство з фінансовими ресурсами; організація конвертаційних центрів; легалізація злочинних доходів, рейдерство тощо.
WCC має наступні ознаки та особливості: економічний характер злочинів; ненасильницький, антисоціальний характер; завуальований характер злочинів, що мають тривалий ефект; високий рівень латентності; тенденції до транснаціонального характеру тощо.
WCC являє собою набір ненасильницьких злочинів, вчинених у ході ведення бізнесу людьми, групами або корпораціями з метою отримання прибутку.
Поширеність WCC визначити важче, ніж інші різновиди злочинів, тому що більшість таких правопорушень взагалі не з’являються на сторінках офіційної статистики, а деякі види злочинності «білих комірців» зачіпають інтереси значно більшої кількості людей та часто є набагато серйознішими за своїми наслідками.
WCC на сьогодні є одним із найбільш шкідливих та загрозливих деструктивних явищ у сучасному світі.
«Білокомірцева злочинність» в Україні намагається поставити під контроль інші корисливі злочинні угрупування та сформувати свої охоронні агентства з кримінальних та інших структур, створити свої приватні армії.
Слід зазначити, що до особливостей суб’єктів даної злочинності можна віднести недостатню їх готовність до ефективного інноваційного розпорядження отриманою власністю, оскільки серед них мало технократів та фахових менеджерів складних технологічних процесів, внаслідок чого вони не здатні до ефективних і взаємовигідних інвестицій отриманих капіталів, їх використання для розвитку економіки своєї держави, користування пагубною концепцією використання офшорних зон для збереження прибутків. Такі тенденції стають загрозливими для існування держави.
В Україні серед WCC переважне місце посідають службові та корупційні злочини представників влади і бізнесу.
Згідно з Приміткою до ст. 45 КК України (далі – КК), корупційними злочинами вважаються злочини, передбачені статтями 191, 262 , 308, 312, 313, 320, 357, 410, за умови їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем, а також злочини, передбачені статтями 210, 354, 364, 364-1, 365-2, 368-369-2 КК.
Незважаючи на те, що корупційні злочини мають ненасильницький характер, однак вони становлять високу суспільну небезпеку. Частина з корупційних злочинів відноситься до категорії тяжких та особливо тяжких злочинів.
При цьому, за вчинення корупційних злочинів передбачено основне покарання, як у виді обмеження та позбавлення волі, так і менш суворе у виді штрафу.
Однією з ознак корупційного злочину є вчинення його спеціальним суб’єктом – особою, зазначеною у ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції».
До таких суб’єктів віднесено, зокрема, Президента України, Голову Верховної Ради України, Прем’єр-міністра України, Першого віце-прем’єр-міністра України, віце-прем’єр-міністрів України, міністрів, Голову Служби безпеки України, Генерального прокурора, народних депутатів України, суддів, Голову, заступника Голови, членів Вищої ради правосуддя, керівника Офісу Президента України, Секретаря Ради національної безпеки і оборони України.
