Вже наявна інформація про події у Автономній Республіці Крим, що свідчать про очевидне порушення Російською Федерацією основних принципів сучасного міжнародного права, закріплених у Статуті ООН, які мають імперативний характер та становлять основу міжнародного правопорядку. Пояснення дій російських військових, які надаються російськими дипломатами, свідчать про їхню явну недобросовісність та свідоме прагнення ввести міжнародне співтовариство в оману. Розмови про "владу Криму", яка нібито запрошує російські збройні сили, юридично неспроможні не лише тому, що ця "влада" є самопроголошеною та цілковито нелегітимною, а насамперед тому, що Автономна Республіка Крим не є суб'єктом міжнародного права, а територію Кримського півострову у міжнародних відносинах може представляти тільки влада України, до міжнародно визнаної та закріпленої міжнародним правом території якої входить Крим. Будь-яка, навіть найбільш легітимна місцева влада, обрана у Автономній Республіці Крим, не може мати повноважень виступати самостійно на зовнішній арені та запрошувати іноземних військових. Тому військова окупація Криму, яка розгортається впродовж кількох останніх дій, повністю відповідає визначенню агресії, закріпленому у Резолюції 3314 (XXIX) від 14 грудня 1974 року.
Порушено основні принципи міжнародного права, насамперед - принцип заборони погрози силою або її застосування проти територіальної цілісності та політичної незалежності іншої держави (закріплений у пункті 4 статті 2 Статуту ООН та підтверджений у Декларації про принципи міжнародного права 1970 р. та Гельсінському заключному акті НБСЄ 1975 р.), а також низку пов'язаних з ним основних принципів, зокрема принцип заборони втручання у внутрішні справи, принцип територіальної цілісності держави та принцип непорушності державних кордонів тощо.
Безумовно, порушені і норми ряду двосторонніх міжнародних договорів між Україною і Російською Федерацією, як загального характеру (про дружбу та співробітництво), так і конкретні, зокрема й угоди про базування Чорноморського флоту на території України. Ці порушення мають системний характер та стосуються найбільш важливих положень усіх цих договорів.
У правовій площині дії Росії в Криму дають підстави Україні для реалізації свого невід'ємного права не тільки на індивідуальну, але й колективну самооборону, закріплене у статті 51 Статуту ООН. Тому доцільним є проведення термінових консультацій із державами, які потенційно готові стати пліч-о-пліч з Україною для відбиття зовнішньої агресії. Проте наявність права на самооборону не означає, що воно підлягає негайній реалізації без урахування реальних військових перспектив та потенційно дуже трагічних наслідків (насамперед - гуманітарних) збройного зіткнення. У цьому аспекті оцінка ситуації - справа не стільки юристів, скільки військових і політиків. Тому мають бути використані всі без винятку можливості для відновлення двостороннього діалогу з Росією. Україні безумовно слід продовжувати активну працю в рамках ООН, домагаючись прийняття резолюції Ради Безпеки з чіткими вимогами до Росії припинити агресію та повернути своїх військових до місць їхньої постійної дислокації. Безумовно, статус постійного члена Ради Безпеки надає Російській Федерації суттєві можливості блокувати ефективну роботу цього органу, проте юридичні і дипломатичні ресурси в рамках ООН все одно мають використовуватися нами повною мірою та на постійній основі. Крім того, мають повною мірою бути використані усі інші можливості, зокрема в рамках європейських регіональних організацій, співробітництва з НАТО тощо.
Важливо також наголосити, що міжнародне право дозволяє постраждалій державі, якою є Україна, вживати контрзаходи з метою примушення порушника до виконання своїх міжнародних зобов'язань. Тож Україна має можливість, якщо визнає це практично доцільним, зупинити виконання будь-яких своїх зобов'язань за двосторонніми договорами з Росією, а деякі з них (наприклад, ті, що стосуються базування Чорноморського флоту РФ на території України) - припинити із посиланням на пункт 1 статті 60 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р.
Насамкінець підкреслю, що арсенал юридичних можливостей у нас великий, оскільки щодо України порушено основоположні та загальновизнані принципи і норми міжнародного права. Проте для вживання цих дозволених міжнародним правом засобів реагування треба у кожному разі підходити зважено та з урахуванням усіх можливих наслідків.
Микола Гнатовський, доцент кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Другий віце-президент Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню
