Мы даем ЗНАНИЯ для принятия решений, УВЕРЕННОСТЬ в их правильности и ВДОХНОВЛЯЕМ на развитие честного бизнеса, как основного двигателя развития Украины
КРУПНОМУ БИЗНЕСУ
СРЕДНЕМУ и МЕЛКОМУ БИЗНЕСУ
ЮРИДИЧЕСКИМ КОМПАНИЯМ
ГОСУДАРСТВЕННОМУ СЕКТОРУ
РУКОВОДИТЕЛЯМ
ЮРИСТАМ
БУХГАЛТЕРАМ
Для ФЛП
ПЛАТФОРМА
Единое информационно-коммуникационное пространство для бизнеса, государства и социума, а также для профессиональных сообществ
НОВОСТИ
и КОММУНИКАЦИИ
правовые, профессиональные и бизнес-медиа о правилах игры
ПРОДУКТЫ
и РЕШЕНИЯ
синергия собственных и партнерских продуктов
БИЗНЕС
с ЛІГА:ЗАКОН
мощный канал продаж и поддержки новых продуктов

Почему не заработает институт частных судебных исполнителей,- мнение

26.05.2015, 16:57
7
10
Дмитрий Йовдий
Адвокат, управляющий партнер ЮФ «UNK PARTNERS»

Какие шаги необходимы для улучшения уровня исполнения судебных решений в Украине (материал публикуется на языке оригинала).

Вже кілька місяців серед громадськості дуже активно обговорюється тема реформ у сфері виконання судових рішень. Зокрема, Міністерством юстиції України ліквідовано Державну виконавчу службу з переданням функцій управлінням юстиції, анонсується створення інституту приватних виконавців, прийняття в новій редакції Законів «Про виконавче провадження», «Про державну виконавчу службу і приватних виконавців» і т.д.  

Як запевняють очільники Мінюсту, пропоновані нововведення суттєво підвищать рівень виконання судових рішень, сприятимуть налагодженню інвестиційного клімату в Україні.

Дозволю собі не погодитись з такою оптимістичною позицією Мінюсту, і вважаю, що реалізація даних ініціатив жодним чином не здатна підвищити відсоток виконання судових рішень. І ось чому.

Практика свідчить, що головна причина невиконання більшості судових рішень фінансового (майнового) характеру (за даними Мінюсту в Україні виконуються лише близько 20 % рішень судів) знаходиться не у площині самої процедури виконавчого провадження. І недосконалість законодавства про виконавче провадження, велика завантаженість  державних виконавців, відсутність у останніх мотивації у належному виконанні свої обов’язків - звичайно важливі фактори, але не головні.

А первинною причиною є відсутність дієвого законодавчого механізму захисту кредиторами своїх майнових інтересів. Існуюча в Україні правова система не стимулює боржників належно виконувати грошові зобов’язання перед кредиторами. Для останніх більш вигідно мати борги, ніж їх погашати. Типовою картиною є практика, коли недобросовісні суб’єкти господарювання, накопичивши боргів, з метою уникнення виконання фінансових зобов’язань перед контрагентами, виводять кошти і майно з компанії, і без будь-яких проблем продовжують господарську діяльність через інші свої бізнес-структури, в той час, як кредитор витрачає ресурси і час на тривалу судову процедуру по примусовому стягненню заборгованості.

За таких обставин у виконавчу службу потрапляють судові рішення, коли вже немає, що стягувати, і з кого стягувати. І потрібно зазначити, що таких випадків абсолютна більшість.

Таким чином переважна більшість судових рішень майнового характеру не виконуються через причини, які знаходяться поза площиною виконавчого провадження, і від діяльності державного виконавця мало що залежить. І якими б повноваженнями та правовими інструментами не наділити виконавця, судові рішення від цього виконуватись краще не стануть.

За таких умов саме по собі реформування виконавчого провадження, створення інституту приватних судових виконавців, це підміна суті видимістю, яке не принесе позитивного результату.

Україна потребує системної реформи, спрямованої на створення чітких правил ведення бізнесу з дієвими важелями впливу на недобросовісних підприємців та чітким механізмом притягнення до відповідальності боржників за ухилення від розрахунків з контрагентами. Розпочати на мою думку можна з таких головних кроків:

1. Закріпити законом заборону бути прямо чи опосередковано засновником (учасником), керівником, входити до складу органів управління суб’єктів господарювання особам, у яких існують підтверджені рішенням суду (іншого компетентного органу України) не виконані зобов’язання фінансового (майнового) характеру до моменту їх повного погашення.

Думаю, такий законодавчий «фільтр» буде спроможним відсіяти з ринку значну кількість недобросовісних та потенційно ризикованих контрагентів. До того ж, усвідомлення факту неможливості зареєструвати бізнес у випадку невиконання грошових зобов’язань перед кредиторами здатне дисциплінувати значну кількість підприємців та спонукати їх до повернення боргів.

Реалізувати цю ідею можна шляхом внесення відповідних змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців». При цьому державному реєстратору необхідно надати повноваження під час вчинення реєстраційних дій здійснювати перевірку особи на предмет його історії щодо невиконаних фінансових зобов’язань, та забезпечити відповідним програмним продуктом, який би дав реальну можливість відслідковувати пов’язаність особи з компаніями, що мають борги. Ця система не повинна працювати за формальним принципом.

2. Створити реальний механізм притягнення до майнової відповідальності засновників (учасників) юридичних осіб перед кредиторами у випадку недостатності коштів для розрахунку з кредиторами у боржника юридичної особи.  Так, найбільш поширеною організаційно-правовою формою бізнесу в Україні є товариство з обмеженою відповідальністю, учасники якого відповідно до Закону України «Про господарські товариства» несуть відповідальність в межах їх вкладів у статутний капітал. В українських реаліях в практичній площині ця норма майже завжди означає, що учасники ТОВ не несуть жодної майнової відповідальності за фінансовими зобов’язаннями ТОВ. Адже як зазначено вище, коли після багатомісячної судової тяганини справа доходить до  примусового виконання, то ні статутного капіталу, ні будь-якого іншого майна реально вже немає.

Аналогічним чином регулюється майнова відповідальність всіх інших організаційно-правових форм бізнесу (незважаючи на певні відмінності у правовому регулюванні), окрім товариств з додатковою відповідальністю, командитних та повних товариств, кількість яких в Україні мізерна.

Очевидно, що така модель на сьогоднішній день ця модель є неприйнятною. Вважаю, що за сучасних реалій необхідним є запровадження майнової відповідальності для засновників (учасників) за борги компанії для всіх без винятку організаційно-правових форм. За зразок можна взяти принцип, який застосовується у повному товаристві. Відповідно до Закону України «Про господарські товариства» учасники повного товариства  несуть   солідарну   відповідальність усім своїм майном, якщо при ліквідації повного товариства виявиться, що наявного майна  не  вистачає  для  сплати  всіх  боргів.  При цьому учасник повного  товариства відповідає за борги товариства незалежно від  того,  виникли  вони після чи до його вступу до товариства.

Звичайно, практична реалізація даної ідеї є надзвичайно складною та вимагає серйозного перегляду низки інститутів цивільного та господарського права. До того ж, це по суті вимагатиме узгодження із принципом непорушності права власності та знівелює принцип розділення відповідальності в бізнесі, який успішно практикується у всьому цивілізованому світі.

Проте лише створення інституту реальної майнової відповідальності для бенефіціарів бізнесу здатне суттєво перешкодити шахрайським діям, дисциплінувати власників компаній, та врешті змінити ментальність вітчизняних підприємців. 

3. Концептуально змінити законодавство про банкрутство. Аналіз законодавства про банкрутства предмет для окремої теми. Зазначу лише про те, що чинний Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» містить надзвичайно складну та тривалу процедуру ініціювання провадження у справі про банкрутство. Для того, щоб ініціювати процедуру банкрутства боржника з можливістю подальшого задоволення грошових вимог майном боржника, кредитор повинен пройти складну і тривалу процедуру (судовий розгляд, виконавче провадження, отримання доказів неплатоспроможності боржника), яка на практиці може тривати 6 – 8 місяців.

Чи можна вважати, що за таких умов у кредитора є реальна можливість захистити свої майнові інтереси? Звичайно, ні. Адже цього строку боржнику повністю вистачає для того, щоб вивести активи з компанії, перевести діяльність на іншу бізнес-структуру. Таким чином, Закон про банкрутство замість того, щоб слугувати для захисту інтересів кредиторів, на практиці використовується як інструмент для ухилення від виконання майнових зобов’язань недобросовісними боржниками.

Вдосконалення також потребує механізм оскарження угод боржника, які укладені до банкрутства. Хоч і Закон про банкрутство наводить достатньо широкий перелік підстав для оскарження таких угод, проте сама процедура їх оскарження є складною та до кінця не визначеною, що звичайно не дає можливості кредиторам належним чином захистити свої майнові вимоги. Однозначно, необхідно збільшити строк оскарження принаймні до 3-х років, та надати право оскарження кредиторам  - найбільш зацікавленим особам.

Зміна законодавства про банкрутство є дуже актуальною, оскільки лише при гарантії задоволення своїх майнових вимог шляхом процедури банкрутства боржника, інвестор може почувати себе юридично і економічно захищеним.

Таким чином, для того, щоб реформа у сфері виконання судових рішень була справді ефективною, її потрібно проводити виключно в сукупності іншими системними змінами до законодавства. Ініціювати ці зміни повинен саме Мінюст як профільний орган виконавчої влади. За таких умов людський фактор у роботі виконавчої служби буде повністю мінімізований, а судовий виконавець у своїй діяльності фактично лише здійснюватиме чітко регламентований законом перелік дій, спрямованих на виконання рішення. Його діяльність по суті зведеться до технічного виконання.

На разі ж введення інституту приватних виконавців в Україні є передчасним. Світова правозастосовна практика свідчить, що інститут приватних виконавців функціонує успішно лише в країнах із стабільною правовою системою та розвинутою економікою, де юридичний захист кредиторів та інвесторів здійснюється на високому рівні. Більше того, враховуючи те, що через складну економічну ситуацію в Україні, більшість громадян на сьогоднішній день знаходяться у боргах (кредити, комунальні послуги), то робота приватних виконавців може бути сприйнята суспільством на кшталт рекетира чи колектора, що явно не популяризує цю професію та авторитет Держави. За таких умов працювати допускати приватних виконавців на даному етапі до роботи з боргами фізичних осіб буде непродуманим.

Проте, на жаль, обраний керівництвом Мінюсту курс реальною реформою назвати важко. Це є оздобленням фасаду у будівлі, яка потребує капітального ремонту та розвалюється із середини. І це не було б так сумно, якби на цю реформу не витрачались би величезні кошти платників податків.

Дмитро Йовдій

Адвокат, керуючий партнер Юридичної фірми «UNK PARTNERS»

Подготовлено специально для Платформы ЛІГА:ЗАКОН
Связаться с редактором

Войдите, чтобы оставить комментарий