Адвокатская фирма Pragnum
Адвокатская компания
Год основания:
2006
Штат компании:
11-20
Активность на сайте:
Неактивен

«Антисудебная» практика адвокатского бюро Pragnum

19.02.2016, 09:34

Яке місце в господарських спорах в Україні займають зловживання сторонами своїми процесуальними правами? Чи існують методи боротьби з процесуальними диверсіями?

Відповіді на ці питання «Юридична газета» отримала, поспілкувавшись з керуючим партнером адвокатського бюро Pragnum Віталієм Бобриньовим та партнером компанії Дмитром Жуковим. Також юристи відверто поділилися своїми поглядами на перебіг наболілої теми судової реформи та розповіли про важливість спеціалізації українських судів.

- Панове партнери, Ваша компанія на українському ринку вже понад 9 років. Розкажіть про неї – як розвиваєтесь, яку філософію сповідуєте? Яким, на Вашу думку, є український юридичний ринок сьогодні?

Віталій Бобриньов: Ми працюємо на ринку 9 років. За цей час відбулась кристалізація наших практик, нашого розуміння мети роботи та напрямку руху. Ми вирішили звузити нашу діяльність до судової практики. Займаємось виключно супроводом бізнес-спорів за 5-манапрямками – господарські конфлікти, податково-митні спори, інтелектуальна власність, економічні злочини та банкрутство. Все інше було відсічене, оскільки робота саме у перелічених практиках займає до 90% нашого часу. Але найважливіше те, що ми нарешті знайшли баланс між тим, що найбільше цінують наші клієнти та тим, що приносить особисто нам найбільше задоволення від роботи.

Крім того, я думаю, що ми – одна з тих небагатьох компаній, що працюють осмислено: не просто займаються юридичною практикою, але й вкладають у свою роботу певний сенс, який виходить за рамки бізнесу. Ми розраховуємо на те, що людина знайде себе в нашій компанії як професіонал і зможе всесторонньо реалізувати себе як особистість. Спочатку, коли створювалась компанія Pragnum, у мене не було чіткого розуміння того, чим конкретно в юриспруденції я хочу займатись. Разом з тим, я твердо розумів, яким саме чином я хочу це робити – у збалансованому стані, де не буде акценту на користь чогось одного, а буде професійний, особистісний розвиток, особисте життя, відпочинок, хобі тощо. Я схвалюю підхід до роботи, який дозволяє розділяти цінності людини, співробітника. У нас не прийнято працювати до 9 години вечора та у вихідні дні.

Тобто, можна сказати, що місія нашої компанії – це гармонізація інтересів клієнта, партнера, співробітника фірми,– така собі ідилія. Всі ми чудово розуміємо, що ідилії як такої бути не може, але ми цього прагнемо, мабуть, тому ми Pragnum.

Такий підхід, напевно, зумовив досить сталий колектив. Один з партнерів працює зі мною вже понад 10 років, Діма (Дмитро Жуков – ред.) – 3 роки. Нещодавно ми змінили офіс з планами щодо подальшого розширення, оскільки зіштовхнулись з тим, що наших поточних ресурсів вже не вистачає для потреб Клієнта. Як раз учора обговорювали процес залучення до роботи в компанії студентів у якості стажерів. Наші двері відкриті для всіх молодих та амбітних юристів, які бажають пов’язати свою подальшу роботу з судовою практикою.

- Ви згадали про вузьку спеціалізацію. Сьогодні майже кожна юридична компанія декларує якусь спеціалізацію. Чи є якась різниця у підходах?

В. Б.: Дійсно, вузька спеціалізація сьогодні є одним з трендів юридичного ринку. Правники розуміють, що неможливо займатися усім одразу. Проте в Україні, як правило, спеціалізація базується на обслуговуванні певних індустрій – банківського сектору, агро-, ІТ-сектору, медицини і т.д. Майже ніхто не спеціалізується на юридичних практиках. Ми вирішили відійти від подібного підходу. На нашу думку, неважливо чиї інтереси ми представляємо в суді: банку чи агрокомпанії, процесуальні норми поширюються однаково на всіх. У веденні судових справ важливо не лише знати бізнес-специфіку клієнта, що сьогодні є обов’язковою умовою супроводу будь-якого проекту, але й процесуальні нюанси та техніки, які дозволяють якнайкраще захистити інтереси клієнта.

Подібна спеціалізація дає чимало плюсів. У нас проектна робота: ми не займаємось супроводом компаній, не працюємо в режимі абонентського обслуговування,а працюємо виключно над проектами – великими та цікавими, які дають нам драйв і натхнення (посміхається – ред.). Ми можемо також вести проекти навіть в режимі pro bono, але тоді вони повинні бути нестандартними та надцікавими.

- Нещодавно Ви виступили в якості доповідачів на тренінгу щодо судової стратегії бізнесу. Одним з актуальних питань, яке Ви висвітлювали, були процесуальні диверсії, які ініціюють недобросовісні боржники в господарських спорах. Розкажіть, у чому суть таких диверсій? З якими проблемами корпоративні юристи зіштовхуються найчастіше у процесі ведення бізнес-спорів?

В.Б.: До питання процесуальних диверсій ми підійшли вимушено: до нього нас підвели клієнти. Причому починалося все не з диверсій, а з питання:«А скільки ця судова справа триватиме?». Як усі ми знаємо, час у бізнесі – це гроші. Для багатьох бізнесменів звернення до суду виглядає не дуже привабливо через значні терміни, тяганину, пов’язану з судовими спорами. Тому до цієї проблеми ми підійшли не з метою «показати свій професіоналізм», а виключно з позиції бізнес-інтересів. Ми чудово розуміємо, що поки судитись у плані строків не стане доступно, суд не буде розглядатись бізнесом як реальний та ефективний інструмент вирішення своїх проблем.

Наразі ми почали співробітництво з провідною ІТ-компанією не тільки України, а й Східної Європи, яка працює на ринку більше ніж 20 років та є піонером національної ІТ-індустрії. Ми супроводжуємо великий спір цієї компанії з товариством «Укргазвидобування» і зіштовхнулися з тим, що відповідач використовує всі можливі процесуальні диверсії, намагається оскаржити все, що тільки можна,з однією метою – не платити гроші. І все це попри те, що роботи фактично були виконані та приймалися комісіями у складі десятків людей без будь-яких зауважень.

Ми дуже сподіваємося, що боротьба з диверсіями знайде своє відображення у проекті нового Господарського процесуального кодексу не лише у вигляді формальних декларацій, але й у вигляді норм, які нададуть учасникам можливість реально притягти диверсанта до відповідальності.

Дмитро Жуков: Я вважаю, що більшість практикуючих юристів зіштовхується з проблемами процесуальних диверсій, але вони не є ключовою проблемою для корпоративних юристів. Скільки на пересічному підприємстві може бути господарських спорів? Нехай, десяток на рік, навряд чи більше. Тому погляди корпоративного юриста на потенційний господарський спір приблизно такі: судитися – довго; судитися – дорого й незручно, оскільки спір розглядають за місцезнаходженням боржника, що тягне за собою значні транспорті та часові витрати; вирішення справи може бути непередбачуваним через диверсії опонента. Головна диверсія, яку боржник може запропонувати своєму відповідачеві, – це фактична неможливість виконати рішення через переоформлення своїх активів, а саме: якщо це грошові кошти – достатньо декількох хвилин, щоб переказати їх на інше своє підприємство; якщо нерухоме майно,то це справа тижня, щоб перевести його на іншу юридичну особу, яка ніколи вже не буде відповідачем у цій справі. Тому ключова диверсія у господарських спорах – великі проблеми з виконанням рішень.

З адміністративними спорами все легше: або плати штраф, або судись. Альтернативи немає. І,як правило, якщо ти корпоративний юрист, то менеджмент скаже тобі: «Звичайно, оскаржуй. Навіщо я тобі плачу зарплату?». Якщо це спір господарський, то у керівника підприємства є дилема: а може взагалі про це все забути й вибачити борг? Судитися довго, дорого, непередбачувано, потім ще чекай виконання рішення кілька років (а на стадії виконання у боржника вже й майна не буде). Тому ключова проблема, на мою думку, – це відсутність реального ефективного механізму виконання рішень судів.

На заході, де ми виступали, в якості альтернативи Віталій пропонував реанімацію механізму забезпечення позову, тобто арешт коштів або майна та заборона його відчуження ще на стадії подання позову. Я погоджуюсь з тим, що цей механізм реально міг би забезпечити ефективність господарських спорів. Однак проблема полягає утому, що в «загальному порядку» отримати забезпечення позову в господарській справі надзвичайно важко. Суди, як правило, відмовляють у забезпеченні. До того ж проблема українського правосуддя полягає в тому, що подібні ухвали готують за шаблоном, ігноруючи мотивувальну частину. Саме тому зрозуміти підставу для відмови у забезпеченні вкрай важко. На жаль, на сьогодні інститут забезпечення позову фактично мертвий.

В.Б.: Наведу приблизну статистику: подається заява про забезпечення позову в 10випадках зі 100, задовольняється вона судом – в 1випадку зі 100. Ось і вся ефективність цього механізму.

Д.Ж.: А взагалі, механізм забезпечення позову корисний. Він міг би зробити господарські спори реально цікавими та результативними.

- На Вашу думку, які законодавчі зміни необхідні, аби зменшити так званий процесуальний тероризм у господарських спорах?

Д.Ж.: У мене дуже проста пропозиція. Ст. 111 Арбітражного процесуального кодексу Російської Федерації передбачає притягнення недобросовісного учасника судового спору до фінансової відповідальності. Вона звучить наступним чином: арбітражний суд має право віднести всі судові витрати у справі на особу, що зловживає своїми процесуальними правами або не виконує своїх процесуальних обов'язків, якщо це призвело до зриву судового засідання, затягування судового процесу, що перешкодило розгляду справи і прийняттю законного та обґрунтованого судового акту.

Не знаю, як ця норма діє в РФ, але ідея – чудова. Особа подає безпідставний позов, наприклад, у нашій ситуації з Укргазвидобуванням. Є ІТ-компанія, яка надала послуги на суму 12 млн грн на користь Укргазвидобування. Остання ініціювала спочатку подання позовної заяви про визнання договору, на підставі якого виникла заборгованість, недійсним через те, що на їхню думку, послуги, які вони одержували, мали бути звільненими від ПДВ. Взагалі, мабуть, це таке собі ноу-хау Укргазвидобування. Їм відмовили. Звичайно, на цей час спір про стягнення зупиняється, бо спори ці взаємопов’язані. Програвши першу справу, вони подають позов про визнання недійсним договору з іншої підстави та знову програють. Тепер вони подали позов про визнання недійсним договору у зв’язку з тим, що його підписано з боку Укргазвидобування, начебто перевищивши повноваження під час його укладення. Це конкретні класичні процесуальні зловживання.

У якості контрдиверсії можна застосувати наступне: якщо суд зупиняє стягнення за договором, залишаються або підписані видаткові накладні, які посвідчують факт передачі товарів, або акти надання послуг (оренда тощо). Ніхто не перешкоджає позивачу, тобто кредитору, подати заяву про стягнення заборгованості на підставі видаткової накладної або актів, тільки доведеться сплатити судовий збір…

Що треба змінити в законодавстві? Застосувати штраф до винної сторони, яка може звертатися з такими безпідставними позовами хоч сотню разів. Однак, якщо в законодавстві буде передбачена норма, що уразі відмови у задоволенні позовних вимог і встановленні судом факту безпідставності звернення з таким позовом, до позивача застосовується штраф, наприклад, у розмірі 100 мінімальних судових зборів, подібних позовів значно поменшає і не треба буде судовий збір встановлювати у сотні тисяч гривень. Думаю, що 121 800 грн – це досить значна сума, яка розвантажить суди та полегшить життя кредиторам. Я особисто, окрім як «карати монетою», жодного цивілізованого та дійсно впливового механізму не знаю.

В.Б.: Додам оптимізму. Є речі, котрі вже сьогодні є впровадженими. Зокрема, з 1.09.2015 р. були підвищені ставки судового збору, і така улюблена для всіх юристів диверсія, як тотальне оскарження, вже не так активно практикується. У своїй практиці у вересні-жовтні цього року ми зіткнулися з випадками, коли опоненти запропонували мирове врегулювання спору, розібравшись у тому, яку суму доведеться заплатити для того, щоб продовжити судову тяганину. Одразу, після першої ж інстанції, власники порадилися з юристами та через певний час зрозуміли, що продовження всієї цієї історії не буде. Зараз ці рішення виконуються,а наші клієнти отримують гроші. Тому, як не крути, але держава все ж приймає достатньо ефективні кроки для вирішення проблеми процесуальних диверсій.

- Які методи боротьби зі зловживанням процесуальними правами в господарському спорі можна виокремити? Як часто на практиці Ви зіштовхуєтесь з подібними проблемами?

Д.Ж.: Ви знаєте, часто зловживають своїми процесуальними правами державні підприємства,наприклад,«Преса України». Знову ж таки, фактично безспірна заборгованість: клієнтом були виконані проектні роботи для реконструкції їхньої будівлі, а відповідач приходить до суду і каже: «Ми не визнаємо позов, але і не заперечуємо ніяк конкретно. Ми не можемо «встановити наявність» документів, пов’язаних із заборгованістю, а тому просимо витребувати їх». І суд оголошує перерву в засіданні для витребування документів. Для цього треба підготувати ухвалу, зробити перелік документів, надіслати її одержувачу, дочекатись, поки він поверне документи… Врешті-решт, досягається єдина ціль – затягнути справу, а це і є основна мета диверсії.

Що робити сьогодні? Змінювати підстави для позовних вимог та подавати альтернативний позов, якщо вже ця справа забуксувала. Якщо, наприклад, замовляється експертиза, є судова практика про те, що ухвала про призначення експертизи не оскаржується, а от ухвала про зупинення провадження у справі на час проведення експертизи може бути оскаржена. Тому слід пам’ятати, що це дві різні ухвали, і саме зупинення провадження можна оскаржити. Якщо експертиза призначається виключно для затягування, то навіть апеляційне оскарження цієї ухвали про зупинення буде набагато швидшим, ніж очікування результату експертизи.

Подання Відповідачем не зустрічних, а «паралельних» позовів – ще один вид зловживань процесуальними правами в господарському спорі. Механізму, який дійсно протистоятиме цьому, немає. Слід або не допустити зупинення провадження у справі про стягнення боргу, або, якщо воно вже є, варто звернутися до адвоката, який проаналізує, що буде краще: подавати альтернативний позов за інших підстав чи оскаржувати ухвалу про зупинення провадження. Крім того, адвокат додатково нарахує «адвокатські» за представництво у суді за таким «паралельним позовом», виграє справу та стягне декілька десятків тисяч «адвокатських» на користь свого клієнта, і відповідач вже не стане так завзято штампувати нові «паралелі» для затягування.

- Скажіть, будь ласка, чи можна якось простежити в господарському процесі межу між діями сторони, які пов’язані з добросовісним користуванням своїми правами, спрямованими на захист власних інтересів, та «процесуальними диверсіями»?

В.Б.: Я вважаю, що для того, щоб прийняти рішення про кваліфікацію дій, необхідний повний контекстний аналіз ситуації, яка виникла. Тут недостатньо якоїсь однієї дії чи бездіяльності для того, щоб кваліфікувати дії заявника як недобросовісні. Складно вивести якусь секретну формулу. Рішення має приймати суддя, керуючись своїм «внутрішнім переконанням». Завдання ж сторін – надавати судді відповідний матеріал, збирати компромат на опонента, який, на його думку, затягує справу, й додавати цю інформацію до матеріалів справи.

Д.Ж.: Хочу додати, що закон «Про судоустрій і статус суддів» передбачає особливий порядок притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Ст. 93 передбачено, що особа, чиї права порушені, навіть не має права самостійно подати скаргу про порушення. Вона зобов’язана звернутись до адвоката, який не брав участі в судовому процесі, та який, проаналізувавши, чи було процесуальне порушення, може подати скаргу до кваліфікаційної комісії. То чи захищає ця норма потерпілого? Покажіть мені хоча б 100 адвокатів на всю Україну, які готові писати кляузи на суддів у справах, у яких вони навіть не брали участь?

Крім того,має працювати механізм для розмежування диверсій та добросовісного користування своїми правами. Є суддя, професійний юрист, якому держава довірила право здійснювати правосуддя в України. Він має безліч пільг, а тому повинен підходити до вирішення справ не формально, а дійсно виносити,насамперед, вмотивовані рішення. Припустімо, що суддя помилиться, і апеляція його виправить, але з тексту рішення має будь-кому бути зрозуміло, чому суд дійшов такої думки. І саме в цій мотивувальній частині суд проведе межу, про яку Ви запитували. Вважаю, що треба внести до Постанови Пленуму «Про судове рішення» певне доповнення про те, що суд в одному з блоків судового рішення повинен додавати частину, де слід вказати, чи було судом виявлено зловживання сторонами своїми процесуальними правами. Суд повинен дослідити, чи були у сторони підстави для звернення з позовом, чи відповідач поводився процедурно коректно тощо.

- Ще б хотілося зупинитись на питаннях, пов’язаних із судовою реформою у нашій країні. Яку оцінку її перебігу Ви можете дати? Яким є Ваше ставлення до можливого введення триланкової судової системи в Україні?

В.Б.: Розпочну з найбільш популярного серед юристів питання – з приводу ліквідації вищих спеціалізованих судів. Ми виступаємо проти цього. Від адвокатів, які вузько спеціалізуються з певних питань, іншої реакції очікувати важко. Ми – за спеціалізацію: господарську, цивільну, адміністративну. Також, вважаю, нам не вистачає спецсудів з питань банкрутства та інтелектуальної власності. Ми не поділяємо позицію, що потрібна лише спеціалізація суддів, а не судів. Все-таки очолювати суд може тільки одна людина, і бути одночасно фахівцем з багатьох напрямків вона не може, це фізично неможливо.

Я, особисто, схвалюю адвокатську монополію, але, безумовно, вводити її потрібно поступово. Те, що зараз обговорюється на рівні проекту, особисто мені імпонує. Вважаю, що ми повинні відмовитися від участі в судових процесах спеціалістів у галузі права, і це потрібно,насамперед, в інтересах клієнтів, а не адвокатів. Хоча, на мій погляд, невирішеним залишається питання, пов’язане з участю в судових справах співробітників суб’єктів адвокатської діяльності, а саме – бюро та об’єднань. Питання цікаве для дискусії. Ми всі розуміємо, що рано чи пізно справа все-таки дійде до адвокатської монополії.

Ми всіляко підтримуємо запровадження механізмів досудового врегулювання спорів. Та норма, яка повинна бути відображена безпосередньо в Конституції, має знайти своє втілення у спеціальних законах та процесуальних кодексах. До речі, у проекті нового ГПК вже є статті, пов’язані з цим. Ми з колегами жартуємо, що на сьогодні Pragnum є скоріш антисудовою фірмою, оскільки перш ніж почати судовий спір ми робимо все, щоб його уникнути.

Ми схвалюємо питання підвищення дисциплінарної відповідальності суддів, зокрема щодо винесення невмотивованих рішень, винесення рішень, в яких не видно мотивів прийняття або відхилення аргументів однієї зі сторін. Також підтримуємо зміни ГПК у питаннях забезпечення позову. Але якщо говорити про проект, розроблений Адміністрацією Президента, з яким я встиг ознайомитись, то інститут забезпечення позову в ньому відображений доволі слабко. По суті, це калька того механізму, який більше ніж 10 років тому вже був прописаний у ЦПК. Хоча наш східний сусід може дати достатньо цікаву та дієву практику. Арбітражний процесуальний кодекс РФ містить багато цікавих та, на мою думку, корисних норм у цьому плані.

І, звичайно, це реформа системи виконання судових рішень, запровадження інституту приватних виконавців. Я сподіваюсь, це вирішить проблему репутації для судів. Багато хто з підприємців вважає, що суди нічого по суті не роблять та не змінюють, а просто видають папірці, які потім можна вивішувати на стіну та забувати про них. Хотілося б, щоб усі ці рішення оживали, і таке завдання стоятиме перед виконавцями.

Д.Ж.: Стосовно судової реформи, насамперед, погоджуюся з тим, що чотириланкова система судів має бути збережена. Щоправда, я все-таки виступаю за ліквідацію одного суду – це Конституційний Суд України. Останні років 10 від нього користі немає ніякої. Він приймає політичні рішення на замовлення поточної влади. Влада змінюється – змінюються і рішення. У нас в Україні «мікс» системи права: в основі лежить романо-германська модель, де є Конституція і так звані писані закони. Однак містяться й певні елементи прецедентного права з англосаксонської острівної моделі – це рішення Конституційного Суду та правові позиції Верховного Суду, які мають враховуватися суддями. Однак, в реальності в господарському й адміністративному процесах прецеденти ВСУ не використовуються, а на рішення КСУ посилатися вкрай важко. Тому, я вважаю, що функції Конституційного Суду потрібно передати Верховному Суду. Останній дійсно має стати «Верховним» – стояти над усіма та бути кінцевою ланкою, реально формувати судові прецеденти. Судові юристи повинні знати правила гри. Якщо вже є судова практика – вони мають бути впевнені в тому, що така ж практика буде і в їхньому спорі. І якщо суд її не дотримається, тоді можна підозрювати корупційну складову у вирішенні спору.

Я погоджуюся з позицією, що слід зберегти спеціалізацію судів. Треба зберегти господарські суди (зокрема, Вищий господарський суд) як такі, що мають спеціалізацію. Це дійсно ті суди, де представник має можливість виступити зі своєю правовою позицією, його почують, і навіть є шанси, що ця позиція потім буде відображена в рішенні. Немалий досвід участі в адміністративних спорах дає підстави стверджувати, що «якість» повних текстів господарських судів набагато вища! Постанови та ухвали адмінсудів у податкових спорах на 90% складаються з цитування повного тексту статті Податкового кодексу України, а на «мотиви» відведено максимум 4 абзаци з 10 сторінок тексту.

Стосовно адвокатської монополії, своєї думки я поки що не сформував. Я не вважаю, що наявність папірця робить людину висококласним спеціалістом. До того ж у мене є високий скепсис і до адвокатського іспиту: чому в окуліста не вимагається вміння оперувати головний мозок? Бо всі логічно розуміють, що це – не його сфера. Нажаль, навіть у 2015 р. більшість сприймає адвоката радше як прокурора СРСР: він повинен знати всі галузі права одночасно, бухгалтерський облік, кадрову справу, а також як правильно «відкосити від армії». Навіть білети на іспиті містять і житлові, і сімейні питання, і податкове право, і кримінальний процес… Я, наприклад, за останні 11 років не займався ні житловими, ні спадковими спорами, і не планую цього робити. Навіщо ж мені в цьому «щось чути одним вухом для іспиту»? Я маю чітку спеціалізацію – господарські та податкові спори, однак не програв ще жодного спору й проти Архітектурно-будівельної інспекції чи митниці. То чи є таким вже й потрібним адвокатське свідоцтво? І це при тому, що я навіть не згадав про корупційну складову в його одержанні.

Також я обома руками «за» збільшення відповідальності суддів. Насамперед, варто повністю змінити розділ закону «Про судоустрій і статус суддів» в частині формування кваліфікаційних комісій. Там не має бути ні прокурорів, ні суддів, ні колишніх суддів, ні якихось вчених-теоретиків (до речі, останніх я б і з ВУЗів вигнав, дивлячись на знання, з якими приходять до нас стажери). Там повинні бути виключно юристи, які мають значний процесуальний досвід представництва в судах, а також недержавні громадські діячі, наприклад, автори процесуальних кодексів. Ми всі знаємо, що є таке поняття як кругова порука. Ніколи не притягне суддя іншого суддю до відповідальності. А який відсоток виправдувальних вироків? То який прокурор буде незадоволений такою статистикою?

Тому, я вважаю, що реально ефективним механізмом для того, щоб судді почали працювати, буде те, що контроль над ними має здійснювати не колишній суддя, з яким вони разом на корпоративи ходять, а адвокат, який позавчора був на засіданні цього судді й побачив, що той справу не знав, на 2 години на засідання спізнився, сторони не слухав, а грався на планшеті... Думаю, що доля такого судді буде передбачуваною, якщо рішення прийматиметься адвокатами.

Останній, мій улюблений, момент – електронне судочинство. Цей проект як пілотний вперше був запроваджений кілька років тому. Передбачав він надсилання ухвал, рішень, постанов електронною поштою сторонам спору, повісток через СМС, можливість подання після реєстрації у системі електронного суду документів електронною поштою до суду… Можу помилитися, але нам на це навіть гроші США виділили. От Вам пересічний юрист скаже: «Навіщо воно мені треба, я краще в канцелярію подам, з «отмєткой». А ось фірма, яка суто на судах спеціалізується тільки й чекає, щоб воно запрацювало: часу стояти в чергах до канцелярії у нас немає; подавати один формальний аркуш і для цього їхати через усе місто – фінансово невигідно; щодня прибувати до суду з проханням видати копію рішення – теж не варіант. Та й судам це вигідно: конверти непотрібні, марки непотрібні, канцелярія/експедиція суду розвантажена, документи не губляться безповоротно, зменшується час ознайомлення сторони з датою засідання чи вимогами суду… Але суди цим не користуються. Якщо взяти до уваги нашу статистику – 2справи з 10. Тобто все зробили, щоб полегшити діяльність суду, зменшити навантаження на паперовий документообіг,але цим не користуються. Якщо так, тоді давайте, як я вже казав, «карати монетою», позбавляти доплат до заробітної плати, утримувати вартість конвертів/марок/проїзних. А краще б не карати, а щоб наші суди запрацювали не як у ХІХ, а як у ХХІ столітті, хоча б у частині електронного документообігу.