Шквал критики, політичних заяв і взаємних звинувачень спричинило останнє рішення Конституційного суду від 27 жовтня 2020 року № 13-р/2020.
Ним визнано неконституційною статтю 366-1 Кримінального кодексу, якою було передбачено кримінальну відповідальність за декларування неправдивої інформації.
Логіка КСУ в цій частині зводиться до тези, що за декларування неправдивої інформації має наступати адміністративна, дисциплінарна або інші види відповідальності, крім кримінальної.
Цього ж разу КСУ продемонстрував новий підхід. Хочу нагадати, що дотепер різновиди злочинів (статті Особливої частини Кримінального кодексу) визначалися неконституційними лише два рази:
рішенням КСУ від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019, коли було визнано неконституційною статтю 368-2 Кримінального кодексу України про незаконне збагачення;
рішенням КСУ від 11 червня 2020 року № 7-р/2020 було визнано неконституційною статтю 375 Кримінального кодексу України — винесення суддею (суддями) свідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови.
Під час визнання неконституційною статті 368-2 (незаконне збагачення) Кримінального кодексу КСУ зазначив недосконалість викладення цієї норми через ризик порушення принципу невинуватості, оскільки на особу може бути покладено обов’язок доводити законність походження власних активів.
Положення статті 368-2 сформульовано в такий спосіб, що виникають сумніви щодо законності збагачення особи, хоча Конституція говорить, що всі подібні сумніви мають тлумачитися на її користь.
У разі визнання неконституційною статті 375 (винесення суддею свідомо неправосудного рішення) КСУ вказав на недосконалість такого складу злочину через абстрактність критеріїв «неправосудності».
Це містить ризик впливу на суддів через безпідставні кримінальні провадження з такою правовою кваліфікацією.
КСУ впевнений, що в статті 375 не визначені критерії, за якими можна визначити «неправосудність» вироку або рішення, а також не розкритий зміст деяких слів, що унеможливлює однозначність розуміння складу злочину.
Отже, в обох цих випадках КСУ, визнаючи неконституційними відповідні норми, не заперечив необхідності криміналізації таких діянь і притягнення винних до кримінальної відповідальності.
Рішення ж щодо декларування неправдивої інформації концептуально відрізняється від попередніх рішень, адже позиція суду сформульована так, що декларування неправдивої інформації неможливо віднести до жодного розряду злочинів взагалі.
Питання про необхідність саме кримінальної відповідальності за декларування неправдивої інформації можна віднести до риторичних.
Вочевидь, у розумінні суспільства ототожнення такого декларування зі злочином є невіддільним і важливим складником боротьби з корупцією.
З іншого боку, практика реального притягнення до відповідальності за цей злочин не демонструвала разючих результатів і раніше.
За офіційними звітами НАБУ на кінець 2019 року, статистика підозр щодо декларування неправдивої інформації становила лише 3%. Інформації про реальні вироки, які набули чинності, теж небагато.
Врешті-решт, доводи щодо неспівмірності такого правопорушення з кримінальним покаранням – видом відповідальності за найтяжчий злочин мають право на існування. Оскільки дискусії щодо декриміналізації тих чи інших видів злочинів у різних країнах виникають доволі часто.
У цьому сенсі варто зазначити, що Конвенція ООН проти корупції, якою визначено загальні «рамкові» різновиди злочинів у сфері боротьби з корупцією, прямо не передбачає необхідності кримінальної відповідальності за декларування неправдивої інформації.
Також треба зважати, що за певних умов основні корупційні діяння можна охопити такими складами злочинів, як-от незаконне збагачення та отримання неправомірної вигоди.
Водночас неможливо проігнорувати те, що статтею 366-1 Кримінального кодексу України було передбачено доволі помітні пороги відповідальності за неправдиве декларування. Наприклад, у разі, коли відомості відрізняються від правдивих на суму понад 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а це — 525 тис. грн.
Тобто парламент передбачив запобіжники для притягнення до відповідальності за неправдиве декларування в разі незначних порушень або помилок під час декларування.
Ба більше, відсутність кримінальної відповідальності за неправдиве декларування, вочевидь, суперечить загальній логіці запровадження системи електронного декларування.
Адже запровадження громіздкої й детальної системи фіксації, перевірки та аналізу майнового стану державних службовців має бути підкріплене санкціями за порушення вимог декларування.
Отже, рішення Конституційного суду від 27 жовтня 2020 року № 13-р/2020 дійсно є своєрідним і унікальним у практиці КСУ.
Але не варто переоцінювати його значення в загальній системі запобігання корупції, адже, крім кримінальної відповідальності за окремий злочин, вона має включати реалізацію системи дієвих механізмів.
