Зміни до КУпАП щодо здійснення судочинства під час війни: що пропонує ухвалений за основу законопроект 7404?

Розпочавшись у 2014 році, збройна агресія російської федерації проти України триває вже вісім років. Протягом цього часу так чи інакше процесуальні закони зазначали змін, метою яких було спрощення доступу громадян до суду. Сьогодні Україна переживає черговий період загострення конфлікту, проте суди мають продовжувати здійснювати правосуддя і в таких умовах, адже у період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження судів, а їх повноваження не можуть бути обмежені (ст. 124 Конституції України, ст. 10, 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Унаслідок запеклих бойових дій значна кількість цивільного населення територій, де існує небезпека для життя, була вимушена залишити місця свого постійного проживання. Дехто виїхав за межі України, інші перемістилися в регіони, де бойові дії не точаться. Так, за інформацією колишньої Уповноваженої Верховної Ради України з прав людини Людмили Денісової, понад 6 мільйонів українських громадян виїхали за кордон, 8 мільйонів перемістилися до інших регіонів країни.

Участь особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, в судовому засіданні є важливою гарантією дотримання прав останньої.

Згідно з абз. 7 пп. 2.2 п. 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Трояна Антона Павловича щодо офіційного тлумачення положень статті 24 Конституції України (справа про рівність сторін судового процесу) від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права.

Очевидно, що у зв'язку з масовим переміщенням громадян до інших місць перебування, на даний момент є низка проблем при розгляді справ про адміністративні правопорушення. Не завжди учасники судового провадження можуть прибути в суд для участі у судовому засіданні, а дехто може використовувати такі обставини для уникнення відповідальності через закінчення строків накладення адміністративного стягнення, що породжує безкарність та може провокувати на нові правопорушення.

Отже, постало завдання забезпечити можливість громадянам прийняти участь у судовому засіданні навіть у таких складних умовах. Наслідком чого стало прийняття Верховною Радою України на пленарному засіданні 01.07.2022 року за основу проект Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо здійснення судочинства в умовах воєнного стану» (далі також Законопроект).

Законопроектом пропонується закріпити такі новели:

1) під час дії правового режиму воєнного стану в Україні перебіг строків накладення адміністративного стягнення продовжується у два рази або до дня припинення або скасування режиму воєнного стану в установленому законодавством порядку;

2) під час дії правового режиму воєнного стану в Україні особи, які беруть участь у провадженні в справі про адміністративне правопорушення, можуть брати участь у судовому провадженні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Підтвердження особи здійснюється із застосуванням електронного підпису, або у порядку, визначеному Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» або Державною судовою адміністрацією України. Суд виносить постанову про здійснення судового провадження в режимі відеоконференції за власною ініціативою або за клопотанням особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. У разі якщо особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, заперечує проти здійснення судового провадження в режимі відеоконференції, суд може постановити рішення про його здійснення лише вмотивованою постановою, обґрунтувавши в ній прийняте рішення;

3) особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, має бути вручена повістка про розгляд справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи, або бути повідомлено про нього через засоби зв'язку чи електронних комунікацій не пізніш як за три доби до дня розгляду такої справи в суді;

4) під час дії правового режиму воєнного стану в Україні перебіг строку давності виконання постанов про накладення адміністративних стягнень зупиняється до дня його припинення або скасування в установленому законодавством порядку.

Строки накладення адміністративного стягнення

Із запропонованого формулювання неможливо однозначно зрозуміти ідею законодавця. Чи то строки вважаються продовженими автоматично, чи такі строки має хтось продовжити. Якщо ж строки мають продовжуватися через рішення компетентного органу, то законодавець залишив без відповіді питання хто саме, в якому порядку, на яких підставах має продовжити такі строки.

Більш того, не зрозумілим є обрання законодавцем формули «у два рази». Чи можливо припустити, що збільшення процесуального строку саме «у два рази» призведе до можливості суду виконати своє завдання у вказаний строк в умовах воєнного стану? Чому тоді не в три або більше разів?

Видається також спірним та обставина, що саме строки продовжуються до дня припинення або скасування режиму воєнного стану в установленому законодавством порядку, оскільки, можна припустити, що саме з цього моменту у громадян з'явиться можливість прийняти участь у судовому засіданні. Натомість, за мовою законодавця, саме з моменту, коли у особи може з'явитися можливість прибути до суду, щоб захистити свої права, вже строк накладення адміністративного стягнення закінчиться.

Такі формулювання в законопроекті є доволі ризикованими, з точки зору панування права, оскільки існують значні ризики для уникнення відповідальності особами, винними у вчиненні адміністративних правопорушень, які використовуватимуть запровадження режиму воєнного стану для уникнення притягнення до адміністративної відповідальності. А, як відомо, безкарність породжує вседозволеність.

Участь у судовому провадженні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів

Цікавою та прогресивною вбачається ідея законодавця дозволити особам, які беруть участь у провадженні в справі про адміністративне правопорушення, брати участь у судовому провадженні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Виходячи з п. 5, 17 ч. 1, ч. 6 ст. 15-1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система (далі також - ЄСІТС), що забезпечує, зокрема: проведення відеоконференції в режимі реального часу, можливість учасникам справи, які мають намір взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, завчасно перевіряти в тестовому режимі зв'язок із судом. Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система підлягає захисту із застосуванням комплексної системи захисту інформації з підтвердженою відповідністю.

Відповідно, з точки зору діючого законодавства, єдиним способом забезпечити можливість використання власного технічного засобу, це підключення останнього до ЄСІТС, що є можливим і практикою дистанційної участі в судових засіданнях в режимі відеоконференції вже нікого не здивуєш. При цьому не викликає запитань запропонований механізм підтвердження особи із застосуванням електронного підпису.

Проте виникають запитання про механізм підтвердження особи у порядку, визначеному Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» або Державною судовою адміністрацією України.

Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» визначає поняття верифікації, як порівняння даних (параметрів), у тому числі біометричних, для встановлення тотожності особи документам для підтвердження їх ідентичності, а порядок здійснення верифікації встановлюється Кабінетом Міністрів України (п. 10 ч. 1 ст. 3, ч. 4 ст. 4 вказаного Закону).

Згідно з п. 46 Порядку ведення Єдиного державного демографічного реєстру та надання з нього інформації, взаємодії між уповноваженими суб'єктами, а також здійснення ідентифікації та верифікації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.2017 року № 784, верифікація здійснюється шляхом візуального та/або автоматизованого порівняння даних (параметрів), у тому числі біометричних, особи з документами або інформацією, що міститься в Реєстрі.

Отже, у випадку участі особи в судовому провадженні в режимі відеоконференції, у такої особи є можливість надати свій документ, що підтверджує особу, лише шляхом демонстрації свого документа суду через відеокамеру. При цьому суд надзвичайно обмежений у можливостях якісно здійснити верифікацію особи, що викликає ризик помилки або введення суду в оману, оскільки документ може бути підроблений, а суд позбавлений можливості перевірити навіть елементарні захисні елементи такого документа.

Також викликає питання здійснення підтвердження особи Державною судовою адміністрацією України. Очевидно, вищевикладене потягне за собою створення відповідного механізму такої верифікації з боку Державної судової адміністрації України (визначення уповноважених осіб, створення місць прийому громадян, і т.д.), і можливо залучення додаткових ресурсів.

Щодо норми Законопроекту стосовно порядку ухвалення судом постанови про здійснення судового провадження в режимі відеоконференції, то виникає запитання, чи має суд двічі ухвалювати постанову: спочатку у випадку ініціативи суду провести відеоконференцію, а потім у випадку заперечення проти здійснення судового провадження в режимі відеоконференції особи, яка притягається до адміністративної відповідальності? А що робити, коли суд погодиться із запереченнями такої особи, в законопроекті не вказано, чи має попередня постанова про проведення засідання в режимі відеоконференції скасовуватись, чи всі мають просто ігнорувати таку постанову?

Всі ці запитання не мають відповіді, що говорить про те, що Законопроект ще варто вдосконалювати.

Повідомлення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, про судове засідання через засоби електронних комунікацій

Вказана норма Законопроекту очевидно спрямована не лише на інформування учасника судового процесу, а й на запобігання уникненню в отриманні судових повісток від суду деякими особами, які притягаються до адміністративної відповідальності.

Проте, використання у нормі слова «повідомлення» може породжувати суперечливу судову практику, яка має дати відповідь, чи достатньо направити повідомлення, чи необхідно отримання судом підтвердження від особи, якій таке повідомлення направлено, про те що особа ознайомлена із змістом такого повідомлення?

Вирішення цього питання на стадії Законопроекту повністю в руках законодавця, і в цьому випадку останньому варто скористатися своїми повноваженнями і ще на стадії законопроекту усунути можливий ризик.

Зупинення перебігу строку давності виконання постанов

Новела Законопроекту про зупиняється під час дії правового режиму воєнного стану в Україні перебігу строку давності виконання постанов про накладення адміністративних стягнень до дня його припинення або скасування в установленому законодавством порядку є цілком слушною. Позаяк, всі сили держави спрямовані на відсіч збройної агресії, то значні сили органів, на які покладено повноваження виконувати постанови про накладення адміністративного стягнення задіяні на інших більш пріоритетних напрямках.

Висновки

Можливість осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності, приймати участь у судовому засіданні дистанційно є новаторською та полегшить доступ до правосуддя.

Проте, норми Законопроекту потребують вдосконалення, оскільки формулювання є неоднозначними та викликають множинність трактування, що, очевидно, призведе замість спрощення доступу до правосуддя до численних оскаржень рішень судів і нівелювання прогресивних новел.

Вдосконалення перш за все потребує визначення перебігу строків накладення адміністративного стягнення (автоматично чи на підставі рішення суду); чітка вказівка на підстави, суб'єктів та порядок прийняття того чи іншого рішення про здійснення судового провадження в режимі відеоконференції; порядок повідомлення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, про судове засідання через засоби електронних комунікацій; визначає порядку верифікації особи, яка приймає участь у судовому засіданні через засоби електронних комунікацій.

Костянтин Медведєв,

адвокат EVERLEGAL

Читайте також:

Рада ухвалила Закон про здійснення судочинства в умовах воєнного чи надзвичайного стану