Ця сторінка доступна рідною мовою. Перейти на українську

Умисел, мета та мотив не враховуються при застосуванні заходів медичного характеру

Реклама

Предмет доказування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру має низку особливостей, де не ставиться питання про винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.Важливе саме вчинення певною особою суспільно небезпечного діяння, а умисел, мета і мотив є елементами суб`єктивної сторони.

Такий висновок зробила колегія суддів Касаційного кримінального суду ВС в постанові від 17 липня 2019 року у справі № 202/5997/17.

Ознайомитися з повним текстом постанови можна у Verdictum.

Ухвалою суду першої інстанції до неосудної особи, яка страждає на параноїдальну шизофренію, застосовано примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації її в психіатричну лікарню зі звичайним наглядом. Апеляційний суд залишив зазначену ухвалу без зміни.

Такі рішення стали підставою для звернення прокурора із касаційною скаргою у якій він просив виключити із судових рішень посилання на спрямованість умислу, мету і мотив, при вчиненні суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 185 КК. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що умисел, мета і мотив є елементами суб`єктивної сторони злочину, які встановлюються лише щодо осудної особи.

Верховний Суд задовольнив скаргу прокурора з огляду на таке.

Виходячи із положень ст. 19 КК неосудна особа позбавлена здатності усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними унаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. Особа, що вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності, не підлягає кримінальній відповідальності, а може бути піддана за рішенням суду примусовим заходам медичного характеру.

В свою чергу умисна форма вини передбачає правильне відображення у свідомості суб`єкта як фактичних, так і юридичних ознак злочину, обов`язковою передумовою чого є осудність.

Отже висновки судів першої та апеляційної інстанцій про таке психічне ставлення неосудної особи до вчиненого суспільно небезпечного діяння як умисел не ґрунтуються на правильному тлумаченні закону про кримінальну відповідальність,що беззаперечно є свідченням неправильного застосування такого закону.

Залиште коментар
Увійдіть щоб залишити коментар
Увійти
Підпишіться на розсилку
Головні новини і аналітика для вас по буднях

Схожі новини