Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 202/1373/17-ц висловила позицію щодо визначення юрисдикції спорів про надання інформації.
Постановою від 17 жовтня справа за позовом до Центру первинної медико-санітарної допомоги про надання інформації направлена до районного суду для продовження розгляду, оскільки він хибно вирішив, що спір має вирішуватися за правилами КАС.
Велика Плата, зокрема, вказала, что поняття "суд, встановлений законом" включає в себе у тому числі таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.
За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (статті 3, 15 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій). Аналогічна норма закріплена й у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції від 3 жовтня 2017 року.
Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових правовідносин.
Згідно з пунктом 7 частини другої статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду та постановлення судами оскаржуваних ухвал) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.
Але через відсутність у справі заяви про надання інформації, Велика Палата Верховного Суду позбавлена можливості перевірити законність і обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій щодо належності цього спору адміністративним судам, а також щодо застосування до спірних правовідносин Закону № 2939-VI: незрозуміло, і судами не встановлено, яку саме інформацію просив надати позивач у вказаній заяві, і, як наслідок, чи є Центр розпорядником цієї інформації у розумінні Закону № 2939-VI, що б давало підстави для віднесення цього спору до адміністративної юрисдикції.
"Зважаючи на викладене, необґрунтованим є висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, про відмову у відкритті провадження у цій справі з тих підстав, що указаний позов належить розглядати у порядку адміністративного, а не цивільного судочинства. Без установлення зазначених обставин не можна зробити однозначні висновки про те, що суди порушили правила предметної чи суб'єктної юрисдикції, тому для з'ясування цих обставин, правильного встановлення характеру спірних правовідносин справу належить направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, у зв'язку з чим касаційну скаргу необхідно задовольнити, судові рішення - скасувати", - зробила висновок Велика Палата, з аргументами якої можна ознайомитися у Verdictum.
