Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 29 червня 2016 року розглянув справу № 6-1376ц16 за позовом прокурора про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, і за позовом обслуговуючого кооперативу про відміну розпоряджень, визнанні держактів і договорів купівлі-продажу недійсними і витребуванні земельних ділянок з чужого незаконного володіння.
При розгляді була сформована наступна правова позиція.
Відповідно до частини другої статті 152 ЗК власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення всяких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування заподіяних збитків.
Відповідно до статті 387 ГК власник має право витребувати своє майно від особи, незаконно, без відповідної правової основи того, що заволоділо ним.
Статтею 330 ГК встановлено, що у разі, якщо майно відчужене особою, що не мала на це права, добросовісний набувач придбаває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ГК майно не може бути витребуване у нього.
Статтею 396 ГК встановлено, що особа, що має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ГК, у тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.
До спірних правовідносин про витребування земельних ділянок з володіння одержувачів і повернення їх у власність держави підлягає застосуванню стаття Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція)згідно якої кожна фізична або юридична особа має право на повагу своєї власності. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Попередні положення не обмежують права держави забезпечувати виконання таких законів, які йому представляються необхідними для здійснення контролю за використанням власності відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів або штрафів.
Згідно сталої практики ЕСПЧ (серед багатьох інших, рішення ЕСПЧ у справах "Спорронг і Леннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс і інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щекин проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Серков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції і інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" ПЕКЛО проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East / West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано 3 критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності міри втручання в право людини на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Протоколуа саме:
- чи є втручання законним;
- чи переслідує воно "громадський", "публічний" інтерес;
- чи є така міра (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційною певній меті.
ЕСПЧ констатує порушення статті 1 Протоколу, якщо хоч би один з критеріїв не буде дотриманий.
Ухвалення рішення про передачу в приватну власність землі державної або комунальної власності позбавляє Український народ в цілому (стаття 13 Конституції) чи конкретну територіальну общину правомочності власника землі в тому об'ємі, який дозволяє її статус як землі відповідно до державної або комунальної власності. У цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль грає конституційний принцип законності придбання і реалізації права власності на землю у поєднанні з дотриманням принципів правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадовці зобов'язані діяти тільки на основі, в межах повноважень і способом, які передбачені Конституцією і законами України (статті 14, 19 Конституцій).
Отже правовідносини, пов'язані з вибуттям земель з державної або комунальної власності, складають "громадський", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної або комунальної власності, такому громадському інтересу не відповідає.
Стаття 1 Протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, которео законним шляхом, сумлінно придбало майно у власність, і для оцінки дотримання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, по яких майно було придбане у власність, поведінку особи, з власності якого майно витребується.
Згідно з практикою ЕСПЧ (наприклад, рішення від 8 липня 1986 року в справі "Литгоу і інші проти Сполученого Королівства") одним з елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні в право людини на мирне володіння майном є надання йому справедливій і обгрунтованій компенсації, тому покупець, у якого вилучається майно, не позбавлений можливості ставити питання про відшкодування заподіяного збитку на підставі статті 661 ГК, яка встановлює, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи по підставах, що виникли до продажу товару, продавець повинен відшкодувати покупцеві заподіяні йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.
Усі рішення судів Ви можете легко знайти в Системі аналізу судових рішень VERDICTUMствореною для аналітичної роботи з багатомільйонним масивом судових рішень. Якщо Ви ще не користуєтеся системою, замовте тестовий доступ чи придбайте VERDICTUM.
