Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 25 травня 2016 року розглянув справу № 6-605цс16 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним і визнанні права власності на квартиру.
При розгляді була сформована наступна правова позиція.
Зміст угоди не може суперечити ГКіншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним принципам, а недотримання стороною (сторонами) угоди у момент її здійснення цих вимог через угоду є основою недійсності відповідної угоди (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ГК).
Згідно з частинами другої і третьої статті 215 ГК недійсною є угода, якщо її недійсність встановлена законом (нікчемна угода). В цьому випадку визнання такої угоди недійсна судом не потрібно. Якщо недійсність угоди прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша зацікавлена особа заперечує її дійсність на підставах, встановлених законом, така угода може бути визнана судом недійсної (оспорювана угода). Загальним правовим наслідком недійсності угоди (стаття 216 ГК) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту громадянських прав і інтересів за наявності стосунків, які виникли у зв'язку із здійсненням особами угоди і внаслідок визнання її недійсної.
При цьому правом оспорювати угоду і вимагати проведення реституції ГК наділяє не лише сторону (сторони) угоди, але і інших, третіх осіб, що не є сторонами угоди, визначаючи статус таких осіб як "зацікавлених осіб" (статті 215, 216 ГК).
Враховуючи вказані приписи, правила статей 15, 16 ГК, а також статей 1, 2 - 4, 14, 215 ГПК кожна людина має право на захист, у тому числі судову, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що в цілому може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права і виражатися в тому, що особа має обгрунтовану юридичну зацікавленість відносно наявності / відсутності громадянських прав або майна у інших осіб.
Таким чином, оспорювати угоду може також особа (зацікавлена особа), яка не була стороною угоди, на час розгляду справи судом не має права власності або речового права на предмет угоди і / або не претендує на те, щоб майно в натурі було передане йому у володіння. Вимоги зацікавленої особи, яка в судовому порядку домагається визнання угоди недійсної (частина третя статті 215 ГК), спрямовані на приведення сторін недійсної угоди до того стану, який саме вони, сторони, мали до здійснення угоди. Власний інтерес зацікавленої особи полягає в тому, щоб предмет угоди знаходився у власності конкретної особи або щоб сторона (сторони) угоди знаходилася в певному правовому положенні, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації зацікавленим обличчям його прав.
Статтею 124 Конституції визначений принцип обов'язковості судових рішеньякий з урахуванням положень статей 14, 153 ГПК поширюється також на визначення суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини третьої статті 151 ГПК забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо неприйняття заходів забезпечення може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод і інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Вказані обмеження встановлює суд у визначенні, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або відміни заходів забезпечення позову (стаття 154 ГПК). Тому той факт, що встановлені судом у визначенні обмеження не були зареєстровані в державному реєстріведення якого передбачене Законом "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно і їх обтяжень"сам по собі не може служити підставою для висновку про відсутність такого обмеження і про те, що відповідач має право вільно розпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановленим судом замкнете відчужувати майно відповідачеві точно відоме.
У справі, що переглядається позивачі в обгрунтування позову вказали, що предмет оспорюваного ними договору - квартира, одночасно є предметом іншого їх позову до банку, який розглядається окремо і по суті не вирішений.
Проте суперечка, яка служила підставою звернення позивачів до суду з позовом про визнання недійсним договори купівлі-продажу від 12 вересня 2014 року, за станом на час перегляду Верховним Судом України справи вже вирішений по суті, в задоволенні іншого позову позивачів до банку відмовлено і відповідне рішення апеляційного суду набрало законної сили, залишено без змін судом касаційної інстанції.
Отже, за станом на час перегляду справи Верховним Судом України відпали підстави вважати порушеними права і інтереси позивачів укладенням оспорюваного ними договору купівлі-продажу квартири, оскільки судом визнані безпідставними їх претензії на предмет вказаного договору - квартиру.
Усі рішення судів Ви можете легко знайти в Системі аналізу судових рішень VERDICTUMствореною для аналітичної роботи з багатомільйонним масивом судових рішень. Якщо Ви ще не користуєтеся системою, замовте тестовий доступ чи придбайте VERDICTUM.
Нова платформа від ЛИГА:ЗАКОН: повна правова картина дня, законодавство, шаблони договорів, аналітика і багато що інше, що необхідно для роботи юриста!
Спробувати безкоштовно
Купити
