Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 2 грудня 2015 року розглянув справу № 6-1349цс15 за позовом ТОВ (ліквідатора, що отримав в управління активи банку, у тому числі право вимога за кредитним договором) до трьох фізосіб (поручителям) і юрособи (позичальникові проблемного банку) про стягнення заборгованості по кредитних договорах і договорах поручительства.
При розгляді була сформульована наступна правова позиція.
Суди безпідставно не застосували до спірних правовідносин вимоги частини другої статті 1050 ГК і не врахували, що банком були змінені терміни виконання зобов'язань по кредитних договорах. Витікання позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є основою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ГК).
Крім того, відповідно до статті 16 ГПК не допускається об'єднання в одно виробництво вимог, що підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлене законом. Частиною другої статті 118 ГПК встановлене, що позивач має право об'єднати в одній позовній заяві декілька вимог, пов'язаних між собою.
При цьому вимоги позивача до декількох відповідачів можуть бути об'єднані в одно виробництво, якщо ці вимоги однорідні, такі, які нерозривно пов'язані між собою, або від рішення одного з них залежить рішення інших. Таке об'єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову. Не допускається об'єднання в одно виробництво вимог, що підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлене законом.
Таким чином, виходячи зі змісту статей 15, 16, 118 ГПК, статей 1, 12 ХПКпозовні вимоги у вищезгаданій частині необхідно розглядати в порядку господарського судочинства.
Усі рішення судів Ви можете легко знайти в Системі аналізу судових рішень VERDICTUMствореною для аналітичної роботи з багатомільйонним масивом судових рішень. Якщо Ви ще не користуєтеся системою, замовте тестовий доступ чи придбайте VERDICTUM.
