Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 7 жовтня 2015 року було розглянуто справа № 6-1367цс15 про визнання наказу про звільнення незаконним і відновленні на роботі, стягненні заробітної плати і відшкодуванні моральної шкоди.
Позивач був звільнений з посади завідуючого хірургічного відділення госпіталю по пункту 7 ст. 36 КЗоТ на підставі вироку Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 травня 2014 року. Вироком районного суду від 11 грудня 2013 року позивач був визнаний винним в скоєнні злочину і засуджений по частині 1 ст. 140 Карного кодексу до одного року позбавлення волі. Вироком Апеляційного суду цей вирок був змінений в частині призначення покарання і на підставі частини 2 ст. 55 УК було призначене додаткове покарання у вигляді позбавлення права займатися діяльністю, пов'язаною з наданням медичних послуг строком на два роки; у іншому вирок суду першої інстанції залишений без змін.
У цивільному позові позивач сылался на те, що інших мотивів його звільнення наказ не містить, а приведені мотиви, фактичні і правові підстави його звільнення не відповідають вимогам законодавства.
Визначенням районного суду від 2 березня 2015 року, залишеним в силі апеляційним судом, провадження у справі по вказаному позову було припинене на підставі пункту 4 частини першої ст. 201 ГПК. ВССУ відмовив у відкритті виробництва.
У заяві про перегляд позивач просив відмінити вказані судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції на підставі пункту 2 частини першої ст. 355 ГПК, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини першої ст. 157, частини першої ст. 179, пункту 4 частини першої ст. 201 пункту 3 частини першої ст. 203, ст. 210 ГПК і пункту 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свободпри оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі.
ВСУ задовольнив заяву виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 1 ст. 6 Конвенцій кожен має право на справедливий і публічний розгляд справи в розумний термін незалежним і беспристрастным судом, встановленим законом, який вирішить суперечку відносно його прав і обов'язків або встановить обгрунтованість будь-якого висуненого проти нього карного звинувачення. Розумність тривалості судового розгляду повинна визначатися з урахуванням обставин справи і наступних критеріїв : складність справи, поведінка заявника і компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення у справі "Фридлендер проти Франції"). Особлива сумлінність є необхідною при розгляді трудових суперечок (рішення у справі "Руотоло проти Італії").
Згідно з пунктом 4 частини першої ст. 201 ГПК у разі неможливості розгляду справи до дозволу іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, карного або адміністративного судочинства, суд зобов'язаний припинити виробництво у цій справі. Припинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом здійснення процесуальних дій під час судового розгляду по визначених в законі об'єктивних підставах, що перешкоджають подальшому розгляду справи і відносно яких неможливо передбачити їх усунення. Межі припинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного терміну розгляду справи.
Згідно частини першої ст. 157 ГПК суд розглядає справу впродовж розумного терміну, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про відновлення на роботі, про стягнення аліментів - одного місяця.
У справі, що переглядається, суть спірних правовідносин полягає у вирішенні питання про правомірність звільнення позивача.
Проте вирішуючи питання про припинення виробництва у справі, що переглядається, суд порушуючи вимоги пункту 4 частини першої ст. 201 ГПК не вказав конкретне інша справа і обставина, до рішення якого припиняється провадження у справі, в чому саме полягає взаємозв'язок предметів розгляду інших справ, а також в чому полягає передбачена законом неможливість розгляду цієї справи до розгляду іншої справи, і припинив провадження у справі всупереч принципу ефективності судового процесу, спрямованому на недопущення затягування розгляд справа.
При цьому суди взагалі не аналізували і не встановлювали у визначеному законом порядку, чи дійсно від наслідку розгляду іншої справи залежить ухвалення рішення у вказаній цивільній справі, оскільки видача наказів і визначення підстав, мотивів, обгрунтувань і виду дисциплінарного стягнення відноситься до виняткової компетенції власника або уповноваженого ним органу, і відповідно в справі про відновлення на роботі повинна перевірятися законність обгрунтування відповідного наказу про звільнення особи з роботи.
Крім того, суди залишили без уваги і ту обставину, що справа, яка відповідно до вимог частини першої ст. 157 ГПК має бути розглянуте судом впродовж місяця, знаходиться у виробництві суду більше року, розгляд його по суті не починався.
Усі рішення судів Ви можете легко знайти в Системі аналізу судових рішень VERDICTUMствореною для аналітичної роботи з багатомільйонним масивом судових рішень. Якщо Ви ще не користуєтеся системою, замовте тестовий доступ чи придбайте VERDICTUM.
