Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 7 жовтня 2015 року розглянув справу № 6-1622цс15 за позовом співмешканця іпотекодавця до банку про визнання договору іпотеки (ув'язненого в 2005 році) квартири, визнаної судом загальною спільною власністю (у 2014 році), недійсним.
При розгляді Суд сформулював наступну правову позицію. Згідно частини п'ятої статті 11 ГК громадянські права і обов'язки можуть виникати з рішення суду тільки у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду ГК передбачає тільки в статтях 335 і 376. В усіх інших випадках право власності отримується изна інших не заборонених законом підставах, зокрема з угод (ч. 1. ст. 328 ГК). Стаття 392 ГК, в якій говориться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, придбане раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або сперечається за наявне у позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документу, що засвідчує право власності.
Відповідно до ст. 578 ГК і ст. 6 Закону "Про іпотеку" майно, що знаходиться в загальній власності, може бути передане в заставу (іпотеку) тільки з відома усіх співвласників. Така згода по своїй правовій природі є односторонньою угодою. Згідно частини першої статті 219 ГК у разі недотримання вимоги закону про нотаріальне посвідчення односторонньої угоди така угода є нікчемною. В той же час, відсутність такої згоди само по собі не може бути основою для визнання договору, ув'язненого одним з подружжя без згоди іншого чоловіка, недійсним.
Так, пунктом 6 статей 3 ГК до основ цивільного законодавства віднесено, у тому числі, сумлінність.
Згідно частини другої статті 369 ГК і частини другої статті 65 СК при укладенні одним з подружжя договору за розпорядженням загальним майном вважається, що він діє з відома іншого чоловіка.
З аналізу вказаних норм закону в їх взаємозв'язку слід зробити висновок, що укладення одним з подружжя договору за розпорядженням загальним майном без згоди другого з подружжя може бути основою для визнання такого договору недійсним лише у тому випадку, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, договір, що зробив висновок, відносно загального майна, і третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісний, зокрема, що третя особа знала або за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить дружина на право загальний спільний власність, і те з подружжя, який укладає договір, не отримав згода інший чоловік.
Усі рішення судів Ви можете легко знайти в Системі аналізу судових рішень VERDICTUMствореною для аналітичної роботи з багатомільйонним масивом судових рішень. Якщо Ви ще не користуєтеся системою, замовте тестовий доступ чи придбайте VERDICTUM.
