Верховний Суд України на спільному засіданні судових палат у цивільних і господарських справах 16 вересня 2015 року розглянув справу № 6-1203цс15 за позовом прокрора в інтересах психічно нездорових власників частини квартири про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнанні права власності, витребуванні майна.
За результатами розгляду Судом була сформульована наступна правова позиція. Ст. 41 Конституції проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності отримується в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст.ст. 317, 319 ГК саме власникові належить право розпоряджатися своїм майном із власної волі.
Згідно із закріпленим в ст. 387 ГК загальному правилу власник має необмежене право витребувати майно з чужого незаконного володіння.
Витребування майна шляхом віндікації застосовується до стосунків речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і власником майна немає договірних стосунків і майно знаходиться у власника не на підставі ув'язненого з власником договору.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої ст. 388 ГК зв'язується з тим, яким чином майно вибуло з його володіння. Вказана норма передбачає вичерпний круг підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав його, не по їх волі іншим шляхом.
По сенсу ст. 388 ГК випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені і можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, окрім їх волі.
Наявність в діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.
Таким чином, вирішуючи суперечку про витребування майна з чужого незаконного володіння, суди повинні були встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власників через обставини, передбачених частиною першої ст. 388 ГК, зокрема, чи по їх волі вибуло це майно з їх володіння.
Оскільки добросовісне придбання в сенсі ст. 388 ГК можливо лише тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а у особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, здійсненої з таким порушенням, є повернення майна з чужого володіння.
У справі, що переглядається, касаційний суд дійшов помилкового висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки один з відповідачів (впоследствие що продав майно) придбав право власності на спірне майно на підставі рішення постійно діючого третейського суду при асоціації "Правовий захист" від 20 січня 2009 року і рішення Брянковского міського суду Луганської області від 14 грудня 2011 року, що набрав законної сили, діє і не було скасовано. Встановлено, що істинні власники не були стороною угоди і учасниками відповідних судових процесів. Крім того, у рамках цих судових процесів не сталося примусове вилучення майна у справжніх власників з наступним продажем в порядку виконання судового рішення, а також не приймалися рішення про припинення права власності на підставі ст. 346 ГК.
Така ж правова позиція була сформулировна при розгляді справи № 6-1цс15
Усі рішення судів Ви можете легко знайти в Системі аналізу судових рішень VERDICTUMствореною для аналітичної роботи з багатомільйонним масивом судових рішень. Якщо Ви ще не користуєтеся системою, замовте тестовий доступ чи придбайте VERDICTUM.
