Ми даємо ЗНАННЯ для прийняття рішень, ВПЕВНЕНІСТЬ в їх правильності і надихаємо на розвиток чесного бізнесу, як основного двигуна розвитку України
ВЕЛИКОМУ БІЗНЕСУ
СЕРЕДНЬОМУ ТА ДРІБНОМУ БІЗНЕСУ
ЮРИДИЧНИМ КОМПАНІЯМ
ДЕРЖАВНОМУ СЕКТОРУ
КЕРІВНИКАМ
ЮРИСТАМ
БУХГАЛТЕРАМ
ФОПам
ПЛАТФОРМА
Єдиний інформаційно-комунікаційний простір для бізнесу, держави і соціуму, а також для професійних спільнот
НОВИНИ
та КОМУНІКАЦІЇ
правові, професійні та бізнес-медіа про правила гри
ПРОДУКТИ
і РІШЕННЯ
синергія власних і партнерських продуктів
БІЗНЕС
з ЛІГА:ЗАКОН
потужний канал продажів і підтримки нових продуктів

«Соревнование» пленумов за подсудность земельных споров: удалось ли ВСУ поставить точку?

25.09.2015, 10:14
27
9
Андрей Тригуб
ассоциированный партнер АО «Скляренко, Сидоренко и партнеры»

«Змагання» пленумів за підсудність земельних спорів: чи вдалося ВСУ поставити у ньому крапку?

Питання визначення предметної підсудності певних категорій спорів завжди були актуальними для практикуючих юристів, адже від їх правильного вирішення залежить успіх Клієнта. Трапляються випадки, коли після виснажливих протистоянь сторін у судах різних рівнів суд касаційної інстанції приходить до висновку про непідсудність справи судам даної юрисдикції та закриває провадження у справі. Як наслідок, позивач опиняється у вкрай неприємній ситуації, адже витрачені ним зусилля виявляються марними, а строки звернення до «правильного» суду (чи-то строки позовної давності) на той час уже можуть бути пропущеними.

Сумніви правників щодо предметної підсудності спору можуть посилюватися завдяки різним позиціям пленумів вищих спеціалізованих судів з даного приводу. Показними у цьому відношенні є спори у сфері земельних відносин.

Згадаємо, як підходять до роз’яснення питань підсудності земельних спорів пленуми вказаних судів різних видів судочинства.

Так, Пленум Вищого господарського суду України (далі – ВГСУ) у постанові № 6 від 17.05.2011 р. «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» роз’яснив, що у порядку господарського судочинства підлягають вирішенню спори про визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань передачі земельних ділянок у власність чи надання їх у користування, припинення права власності на земельні ділянки, вилучення цих ділянок з користування і про зобов'язання названих органів залежно від характеру спору виконати певні дії, як цього вимагають приписи чинного законодавства (пункт 1.3.).

Подібну позицію продемонстрував і Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі – ВССУ) у постанові № 3 від 01.03.2013 р. «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», де прийшов до висновку, що спори, які виникають із земельних відносин, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб'єкта владних повноважень, згідно зі статтею 15 ЦПК розглядаються в порядку цивільного судочинства.

В обох випадках пленуми ВГСУ та ВССУ обґрунтовували свою позицію тим, що органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування у таких правовідносинах реалізують повноваження власника землі (або інші майнові права на земельні ділянки), спори щодо земельних відносин мають приватноправовий характер та їм притаманна юридична рівність учасників. При цьому в обох постановах зроблено акцент на необхідності розмежування такого роду правовідносин від публічно-правових, які виникають щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень при реалізації ним управлінських функцій у сфері земельних правовідносин.

Проте, Пленум Вищого адміністративного суду України (далі – ВАСУ) у постанові № 8 від 20.08.2013 р. «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» наполягає на іншому підході до вирішення даного питання. Спираючись на аналіз норм Земельного кодексу України, Законів України «Про місцеві державні адміністрації» та «Місцеве самоврядування в Україні», Пленум ВАСУ зазначив, що управління та розпорядження державним і комунальним майном є організаційно-правовою діяльністю суб'єктів владних повноважень – органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які здійснюють її шляхом прийняття актів з дотриманням встановленої процедури. Пленум ВАСУ також наголосив, що Конституційний Суд України (далі – КСУ) в Рішенні від 01.04.2010 р. № 10-рп/2010 вирішив, що органи місцевого самоврядування у земельних відносинах з громадянами та юридичними особами, в тому числі щодо вирішення питань розпорядження, передачі у власність, у користування земельних ділянок, а також їх вилучення, виступають виключно як суб'єкти владних повноважень (пункт 12).

На підставі викладеного, Пленум ВАСУ дійшов висновку, що земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності, належать до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

В результаті наведених роз’яснень, адміністративні суди приймали до розгляду справи, наприклад, про оскарження рішення місцевої ради про надання земельної ділянки у користування.

Однак, протягом минулого року Верховний Суд України (далі – ВСУ) неодноразово висловлював власну позицію з даного питання, яка відрізняється від роз’яснень, раніше наданих Пленумом ВАСУ. Її суть зводиться до того, що у разі, якщо фактичним предметом спору є речові права на землю, такий спір не підлягає вирішенню за правилами адміністративного судочинства.

За правовими висновками ВСУ, у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації), подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне (постанови від 11.11.2014 р. № 21-493а14 та від 09.12.2014 р. № 21-308а14).

Крім того, ВСУ зазначив, що спір щодо захисту цивільних прав, що виникають із земельних відносин, має не публічний, а приватно-правовий характер, а тому вирішення таких спорів не належить до юрисдикції адміністративних судів. До такого висновку ВСУ дійшов по справах, у яких позивачі оспорювали рішеннями суб’єктів владних повноважень про передачу прав на землю третім особам, внаслідок чого були порушені їхні цивільні права на ті ж самі земельні ділянки (постанови від 16.12.2014 р. № 21-544а14 та від 28.04.2015 р. № 21-173а15).

До подібних висновків ВСУ дійшов і у справі за позовом прокурора щодо правомірності зміни цільового призначення земельної ділянки, що перебуває у власності громадян. ВСУ вказав, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки та отримання власником державного акта на право власності на земельну ділянку подальше оспорювання правомірності зміни цільового призначення такої земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право (постанова від 07.07.2015 р. № 21-700а15).

У всіх справах, згаданих вище, ВСУ обґрунтовував свою позицію неоднаковим застосуванням судами касаційних інстанцій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., згідно якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відтак, на думку ВСУ, у розглянутих категоріях справ адміністративні суди не можуть вважатися судами, «встановленими законом».

При цьому ВСУ також згадав рішення Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) від 12.10.1978 р. у справі «Zand v. Austria», в якому останній вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. З огляду на це, на думку ЄСПЛ, не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

На наш погляд, таке апелювання до положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики ЄСПЛ дозволило ВСУ відступити від вже згаданого вище Рішення КСУ, на яке посилався пленум ВАСУ, адже норми міжнародного права мають пріоритет над нормами національного законодавства.

Таким чином, на даний час в питанні визначення підвідомчості земельних спорів зберігається своєрідна колізія, в якій з однієї сторони перебуває рішення КСУ (обов’язкове до виконання в силу статті 16 Закону України «Про Конституційний Суд України»), а з іншої сторони – висновки ВСУ (обов’язкові до врахування в силу статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України). Вагомим аргументом на користь останньої є практика ЄСПЛ.

На наш погляд, підхід Пленумів ВГСУ та ВССУ, а також правові позиції ВСУ є правильними при визначенні підвідомчості земельних спорів. Натомість позиція Пленуму ВАСУ є достатньо спірною.

Варто відмітити, що суди нижчих інстанцій у своїй практиці щодо земельних спорів враховують правові висновки ВСУ, про які йшлося вище, та відмовляють у відкритті проваджень за позовами, які надходять до них, а також закривають провадження у справах, прийнятих до розгляду раніше (наприклад, ухвали Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.08.2015 р. у справі № 814/3030/15, Закарпатського окружного адміністративного від 25.08.2015 р у справі № 807/2910/14, Одеського окружного адміністративного суду від 02.09.2015 р. у справі № 815/2296/15 та багато інших).

При цьому цікаво, що Пленум ВАСУ і до сьогодні не вніс змін до згаданої постанови «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» в частині підсудності земельних спорів, хоча у травні 2015 року переглядав її щодо інших питань, в тому числі у галузі земельного законодавства (постанова № 6 від 22.05.2015 р.).

Таким чином, схоже, що говорити про остаточну крапку у «змаганнях» за підсудність земельних спорів між судами різних видів судочинства поки зарано.

Андрій Тригуб

Адвокат,

Адвокатське об’єднання «Скляренко, Сидоренко та Партнери»

Зв’язатися з редактором

Увійдіть, щоб залишити коментар