Перші суттєві відмінності в процесуальних кодексах: господарське судочинство на низькому старті

Про нові стандарти доказування та правила подання доказів у господарських судах, які почнуть застосовуватися вже наступного тижня, розказують юристи ЮФ LEXJUS
12.11.2019, 14:42
2205
0

17.10.2019 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» № 132-IX (далі також - Закон).

Як влучно зазначило Головне юридичне управління Апарату Верховної Ради України у своїх зауваженнях, назва Закону не відповідає його змісту, оскільки ряд змін до законодавчих актів України не стосуються врегулювання суспільних відносин у сфері інвестиційної діяльності.

Прикінцевими та перехідними положеннями встановлено, що зміни до Господарського процесуального кодексу України (далі також - ГПК України) набирають чинності через один місяць з дня опублікування Закону, тобто з 16.11.2019.

Зазначеним Законом передбачається, зокрема, зміна переліку підстав, які звільняють від доказування (ст. 75 ГПК України), впровадження нового стандарту доказування: «вірогідності доказів» замість «достатності доказів» (ст. 79 ГПК України), можливість витребування судом групи однотипних документів (ст. 81 ГПК України), підвищення вимог до мотивувальної частини рішення суду в частині зазначення обставин, що є предметом доказування, доводів сторін та встановлених обставин (ст. 238 ГПК України), звуження підстав для скасування рішення в апеляційному суді (ст. 277 ГПК України).

Перш ніж перейти до безпосереднього аналізу зазначених законодавчих змін, хотіли б звернути увагу на те, що попри прийняті у 2017 році ідентичні редакції загальних частин процесуальних кодексів, новели було внесено лише в зміст ГПК України. Очевидно, що існування тотожних положень процесуальних кодексів не є абсолютною константою, адже необхідність змін може буде викликана потребами та специфікою відносин в межах однієї юрисдикції. Втім, у даному випадку законодавець жодним чином не пояснив причини конкретних змін саме в порядок господарського судочинства.

Андрій Гусак

Щодо змін в підставах, які звільняють від доказування

Закон передбачає, що буде зменшено коло підстав, які звільняють від доказування. Відтепер обставини, встановлені виправдувальним вироком суду у кримінальному провадженні, ухвалою про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді справи господарським судом. Натомість, обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою, є лише обвинувальний вирок та постанова, якою особу було притягнуто до адміністративної відповідальності.

Вважаємо, що такі зміни можуть суттєво ускладнити захист прав та інтересів в господарському судочинстві. За наявності судового рішення у кримінальному провадженні, яким, наприклад, встановлено невинуватість чи відсутність в діянні складу злочину, особі доведеться доводити відповідну обставину в загальному порядку.

Щодо нового стандарту доказування

Одним із найбільш суттєвих нововведень Закону є заміна одного із стандартів доказування «достатності доказів» на «вірогідність доказів». Передбачається, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважатиметься доведеною в господарському процесі, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Як «достатність», так і «вірогідність» доказів визначатиметься судом відповідно до його внутрішнього переконання.

Оцінка переконливості доводів сторін за критерієм «вірогідності» є доволі дискусійним питанням, з огляду на те, що у господарському судочинстві переважає встановлення фактичних обставин на підставі письмових доказів. Видається, що «вірогідність доказів» більш гармонійна з цивільним судочинством, де обставини справи часто встановлюються на підставі пояснень сторін та показань свідків. У той же час, показання свідка в господарському судочинстві є новим засобом доказування і протягом майже двох років на практиці відіграють роль факультативного доказу. Саме тому, достеменно невідомо яким чином господарський суд, приміром, визначатиме вірогідність поміж дійсними письмовими документами у разі суперечності між ними.

Разом з тим, стандарт доказування за «вірогідністю» дозволить підвищити ефективність реалізації одного із засадничих принципів господарського судочинства, а саме змагальності сторін. Така модель доказування посилює умови за яких сторони рівнозначно зацікавлені довести або спростувати існування кожної обставини. Наприклад, потенційно може скластися наступна ситуація, коли суд задовольнить позовні вимоги, на підтвердження яких було надано недостатній обсяг доказів, так як відповідач узагалі не вживав заходи щодо їхнього спростування, а тому, позиція позивача має бути визнана судом більш вірогідною. Слід зазначити, що ГПК України в ч. 9 ст. 165 вже містить норму про те, що у разі ненадання відповідачем відзиву суд вирішує справу за наявними матеріалами. Втім, таке положення свідчить на користь позивача лише у випадку достатності наданих ним доказів, в іншому ж випадку суди зазвичай відмовляють у задоволенні позову з посиланням на недоведеність заявлених вимог. Простими словами, Закон фактично спрощує обсяг доказування в господарському судочинстві. Після набрання чинності зазначеними змінами, в процесі доказування акцент очевидно має зміститися в сторону змагальності, і задача, кожної сторони буде полягати у доведенні перед судом того, що власна позиція є більш переконливою ніж позиція опонента.

Андрій Овод

Вважаємо, що визначення доведеності вимог чи заперечень на основі критерію вірогідності значно розширює межі судової дискреції, тому ефект від такої законодавчої зміни складно спрогнозувати.

Щодо можливості витребування однотипних документів

Наступна зміна в блоці доказування, пов'язана з можливістю витребування господарським судом групи однотипних документів. У пояснювальній записці до проекту Закону сказано, що нерідко чіткий опис заявленого до витребування документа є непростим завданням, адже точну його назву та інші реквізити може знати лише той, хто володіє відповідним доказом. З огляду на це, в ГПК України передбачили право вимагати витребування групи однотипних доказів без зазначення ознак, які ідентифікують кожен окремий документ. За задумом законодавця, це підвищить ефективність захисту інтересів осіб, у яких з тих чи інших причин відсутній доступ до доказової бази у господарських спорах.

Щодо підвищення вимог до мотивувальної частини рішення

Запропонованими змінами парламент значно підвищив вимоги до структури судового рішення. Відтепер у мотивувальній частині рішення суд повинен зазначити:

1) перелік обставин, які є предметом доказування у справі;

2) перелік доказів, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі;

3) висновок суду про те, яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів;

4) мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі

Деталізація мотивувальної частини рішення за вищезазначеними складовими дозволить учасникам справи чіткіше розуміти висновки і мотиви суду, якими він керувався, вирішуючи справу по суті. Наведене є позитивним з огляду на ключову роль суду першої інстанції у встановленні фактичних обставин справи. У свою чергу, подаючи апеляційну скаргу, учасник матиме змогу більш предметно арґументувати незаконність і необґрунтованість прийнятого рішення. Разом з тим, не можемо не зазначити, що нові вимоги до мотивувальної частини рішення відводять «вірогідності» ключову роль у стандарті доказування під час розгляду господарського спору.

Щодо звуження підстав для апеляційного оскарження

Як не дивно, але нові вимоги до мотивувальної частини рішення впливають на підстави для його скасування в апеляційному порядку, які було дещо звужено Законом. Якщо раніше однією із таких підстав було «неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи», то відтепер «нез'ясування обставин …». Також, «невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи» як підстава для скасування стосуватиметься лише випадків, коли така невідповідність буде пов'язуватися із «… встановленими обставинами справи»

Поява у змісті ч. 1 ст. 277 ГПК України синтаксичних конструкцій «нез'ясування обставин» та «встановлені обставини справи» є невипадковим.

Для кваліфікації апеляційним судом «неповного з'ясування обставин» достатньо не встановлення судом першої інстанції частини фактичних обставин справи, в той час як «нез'ясування обставин» стосується відсутності встановлених обставин загалом, що є практично неможливим.

Так само, «невідповідність висновків обставинам справи» означає, що висновки місцевого господарського суду можуть не відповідати обставинам безвідносно до факту їх встановлення судом. Разом з тим, використання конструкції «встановлених обставин справи» практично презюмує законність рішення суду першої інстанції в мотивувальній частині, де тепер обов'язково мають зазначатися обставини, які визнані судом встановленими (п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України в редакції від 16.11.2019). Тобто, учаснику буде складніше оскаржити неправильно встановлені обставини, що підвищує значення результатів розгляду в суді першої інстанції. Саме тому, зміст мотивувальної частини рішення багато в чому може визначити долю спору ще в місцевому господарському суді, бо в апеляційному - слід клопотати про перегляд юридичної оцінки вже встановлених обставин.

Заради справедливості слід зазначити, що підстава, визначена п. 2 ч. 1 ст. 277 ГПК України, «недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими», продовжує діяти. З огляду на це, перегляд встановлених обставин справи можливий лише за цієї умови.

Загалом звуження підстав для перегляду рішень відображає задекларовану позицію законодавця щодо того, аби розгляд справ у суді завершувався на рівні апеляційної інстанції, а касаційний розгляд відбувався лише у визначених законом випадках. Наведене узгоджується зі змістом п. 8 ч. 1 ст. 129 Конституції України, однак обсяг процесуальних фільтрів щодо доступу до Верховного Суду повинен пропорційно співвідноситися із рівнем довіри суспільства до рішень, які приймаються судами нижчих інстанцій. Низький рівень правозастосовної техніки в судах першої та апеляційної інстанцій може позбавити особу права на ефективний засіб юридичного захисту.

Підсумовуючи, хотілося б наголосити, що аналізовані зміни до порядку господарського судочинства є такими, що закладають перші суттєві відмінності між процесуальними кодексами з часу їх уніфікації в 2017 році. Незважаючи на те, що законодавець не пояснив необхідності таких змін, звертаючись до господарського суду слід враховувати, що обставина вважатиметься доведеною, якщо докази, надані на її підтвердження є більш вірогідними, ніж докази протилежної сторони. Разом з тим, підвищується значення встановлених обставин справи в суді першої інстанції, бо можливість їхнього перегляду в апеляційному порядку буде значно обмежена.

Андрій Гусак,

партнер ЮФ LEXJUS

Андрій Овод,

юрист ЮФ LEXJUS

Підготовлено спеціально для Платформи ЛІГА:ЗАКОН
Зв’язатися з редактором

Увійдіть, щоб залишити коментар
Розсилка новин
Підписатись