Ця сторінка доступна рідною мовою. Перейти на українську

Антикорупційні прокурори Шредингера

14.36, 12 липня 2018
243
1

Матеріал видання ЮРИСТ&ЗАКОН № 24 від 12. 07. 2018

Створення в Україні антикорупційного суду в останні місяці не обговорював хіба що ледачий, а підписанням того, що відповідає Закону Президент створив окрему медіаподію. При цьому часто одним з основних аргументів на користь необхідності його освіти звучало те, що антикорупційний суд повинен стати завершенням формування своєрідного трикутника протидії корупційним злочинам, доповнивши вже створені Національне антикорупційне бюро України (далі - НАБУ) і Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру (далі - САП). На цю своєрідну антикорупційну систему як один з основних аргументів вказували не лише місцеві прибічники створення антикорупційного суду, але також посли наших західних партнерів і представники міжнародних донорів України.

Втім, залишивши за дужками дискусію про повноваження і механізм формування антикорупційного суду, а також "злагодженість" дій НАБУ і САП, хотілося б зосередити увагу на проблемі законодавчого регулювання повноважень САП, без рішення якої антикорупційний суд не буде здатний виправдати ніяких очікувань, що покладаються зараз на нього усіма прибічниками його освіти. Системний аналіз норм законодавства відносно повноважень прокурорів САП в кримінальному процесі свідчить про те, що на сьогодні зовсім не відсутність антикорупційного суду є найслабкішою ланкою "антикорупційного ланцюжка".

Прокуроры-непрокуроры і непрокуроры-прокуроры

Згідно із статтею 19 Конституції України органи державної влади і їх посадовці зобов'язані діяти виключно на основі, у рамках повноважень і способом, які передбачені Конституцією і законами України.

Карний процесуальний кодекс України (далі - КПК) містить не лише норми, що визначають повноваження прокурорів в карному процесі, але і норму, власне, і визначальну, які посадовці органів прокуратури можуть на законних підставах такі повноваження використовувати.

Зокрема, визначення поняття "прокурор" в розумінні КПК міститься в пункті 15 частин 1 статті 3 дане Кодексу.

У оригінальному тексті КПК, що набув чинності в листопаді 2012 р., в цьому пункті прямо перераховувалися посади в органах прокуратури, які Кодекс наділяв повноваженнями прокурорів в карному процесі : Генеральний прокурор України, перший заступник, заступники Генерального прокурора України, їх старші помічники, помічники, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, прокурори міст і районів, районів в містах, міжрайонні і спеціалізовані прокурори, їх перші заступники, заступники прокурорів, начальники головних управлінь, управлінь, відділів прокуратур, їх перші заступники, заступники, старші прокурори і прокурори прокуратур усіх рівнів.

До такого визначення ніяких питань не виникало, оскільки воно, по-перше, було максимально зрозумілим, а по-друге, вказаний перелік включав усі без виключення посади прокурорів, що існували на те временя.

Проте після прийняття в 2014 році Закону України "Про прокуратуру" (далі - Закон) у новій редакції їм же були внесені зміни і в згадану норму КПК, відтоді Кодекс безпосередньо не містить переліку посадовців, які можуть вважатися прокурорами в карному процесі, а посилає в цих цілях до відомчого Закону. Дослівно в нім визначено, що прокурором в розумінні КПК є особа, що "обіймає посаду, передбачену статтею 17 Закону України "Про прокуратуру" і діюче у рамках своїх повноважень".

Відсилання з цією метою саме до статті 17 Закону, яка називається "Підпорядкування прокурорів і виконання наказів і вказівок", вже здається дуже дивною, оскільки усі посади в органах прокуратури, які з точки зору цього Закону наділені статусом прокурора, перераховані в іншій нормі Закону - статті 15 під назвою "Статус прокурора". Чому законодавець вибрав таку своєрідну форму закріплення повноважень прокурорів в карному процесі, залишається лише здогадуватися.

Проте ще цікавіше те, що в статті 17 відомчого Закону не згадується ні про одну посаду в Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі - ні першого заступника або заступників керівника САП, ні керівників або прокурорів відділів САП (отже, такі посади не передбачені цією статтею, як того вимагає стаття 3 КПК). Не згадується в цій статті і керівник САП, але оскільки він за посадою одночасно є також заступником Генерального прокурора (а така посада все ж фігурує в статті 17), то фактично з усієї САП тільки її керівник може вважатися прокурором в розумінні КПК.

Повний текст матеріалу читайте у виданні ЮРИСТ&ЗАКОН перейшовши по посиланню.

Для діставання доступу до цього і іншим матеріалам інформаційно-правової системи ЛИГА:ЗАКОН - скористайтеся БЕЗКОШТОВНИМ тестом і оціните увесь масштаб і переваги послуг, що надаються.

Підпишіться на розсилку
Головні новини і аналітика для вас по буднях
Залиште коментар
Увійдіть, щоб залишити коментар
Увійти
На цю ж тему