Ця сторінка доступна рідною мовою. Перейти на українську

Спецконфискация-2016: принципи дії і потенційні риски

15.02, 7 квітня 2016
15688
1

Адвокат Андрій Сидоренко аналізує, що ж таке спеціальна конфіскація і чи коштує її побоюватися

ІСТОРІЯ ПИТАННЯ

З кінця 2015 року увага громадськості привернута до так званого "закону про спеціальну конфіскацію". Ухвалення закону обгрунтовувалося, зокрема, вимогами Європейського Союзу, як одного з обов'язкових пунктів Плану дій з лібералізації візового режиму для України. Крім того, як стверджували автори закону, його прийняття повинне посилити боротьбу з корупцією в країні.

У засобах масової інформації почали активно обговорювати потенційні риски спеціальної конфіскації (далі також - СК), серед яких найчастіше називали можливість арешту і вилучення в дохід держави майна третіх осіб, не причетних до злочину. На думку багатьох експертів інститут СК може істотно збільшити можливості для зловживання з боку правоохоронних органів і привести до активного заволодіння активами добросовісних фізичних і юридичних осіб.

Хотілося б стразу підкреслити, що окремого, спеціального закону, який регулював би питання, пов'язані із СК, немає (як, наприклад, є спеціальні закони: ЗУ "Про іпотеку" або ЗУ "Про акціонерні товариства"). Спеціальна конфіскація і процедура її застосування в Україні регламентована Карним і Карним процесуальним кодексами України.

Формальною основою для появи в Україні інституту спеціальної конфіскації став Закон України "Про внесення змін до Карного і Карного процесуального кодекси України відносно виконання Плану дій з лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України" № 222 - VII, прийнятий 18.04.2013 р. (набув чинності 15.12.2013 року).

Примітно, що вказаний вище закон від 18.04.2013 року був підписаний Віктором Януковичем - чинним на той час Президентом України, проте особливого громадського резонансу не викликав. Одній з причин досить прохолодної уваги громадськості до такої події могла бути відсутність в новому інституті чіткого механізму арешту і конфіскації майна саме у третіх осіб, не причетних до скоєння злочину.

Надалі механізм спеціальної конфіскації змінювався в 2013, 2014, 2015 і 2016 роках, що зайвий раз ілюструє відому фразу - "немає межі досконалості".

ОСТАННІ НОВОВВЕДЕННЯ

У кінці 2015 року чергові закони, що вносили зміни в процедуру СК, а саме: Закон України "Про внесення змін до Карного процесуального кодексу України відносно окремих питань накладення арешту на майно з метою усунення корупційних ризиків при його застосуванні" № 769 - VIII від 10.11.2015 р. і Закон України "Про внесення змін до Карного кодексу України відносно вдосконалення інституту спеціальної конфіскації з метою усунення корупційних ризиків при її застосуванні" № 770 - VIII від 10.11.2015 р. в інформаційному просторі дістав умовний назва "закон про спеціальний конфіскація" і, як вже відзначається, викликав досить активний обговорення в засоби масової інформації.

Проте, не встигли ще юристи вивчити "закон про спеціальну конфіскацію" 2015-го року, як механізм СК був змінений знову, цього разу - Законом України "Про внесення змін до Карного і Карного процесуального кодекси України відносно виконання рекомендацій, що містяться в шостій доповіді Європейської комісії про стан виконання Україною Плану дій з лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України, відносно удосконалення процедури арешту майна і інституту спеціальної конфіскації" № 1019 - VIIІ від 18.02.2016.

Давайте хоч би у загальних рисах спробуємо розібратися, що ж ховається за часто використовуваним останнім часом терміном "спеціальна конфіскація", з якою Україна живе, як виявляється, з 2013 року.

СПЕЦКОНФІСКАЦІЯ В ЮРИДИЧНІЙ НАУЦІ

У юридичній літературі тема спеціальної конфіскації вважається однією з самих дискусійних і неоднозначних, тому автор спробує зосередиться на практичних нюансах цього питання, не вникаючи в "тонкі" теоретичні аспекти піднятої теми.

Спеціальна конфіскація вже давно застосовується у більшості інших країн, поступово замінюючи собою загальну конфіскацію. До таких країн відносяться, наприклад, Австрія, Азербайджан, Білорусія, Бельгія, Болгарія, Угорщина, Німеччина, Греція, Грузія, Данія, Литва, Португалія, Російська Федерація, Туреччина, Франція, Чилі, Швеція, Швейцарія, Естонія.

Також слід зазначити, що не скрізь існує і єдине поняття (інститут) спеціальної конфіскації. Так, в карному праві Австрії, Англії, Німеччини, США, Швейцарії і низки інших країн чітко розрізняються два види цього заходу : конфіскація майна (матеріальної вигоди, отриманої в результаті злочину) і конфіскація (вилучення) засобів і знарядь злочину.

Є країни, де загальна конфіскація паралельно існує із спеціальною конфіскацією (наприклад, у Франції, в деяких країнах СНД).

Застосування СК також передбачено рядом міжнародних правових актів, зокрема - Директивою Європейського Парламенту і Ради від 03 квітня 2014 року № 2014/42/ЄС "Про заморожування і конфіскацію засобів скоювання злочинів і прибутків від злочинної діяльності в Європейському Союзі".

Таком образом стійкою тенденцією у світовій практиці є заміна загальної конфіскації на спеціальну. Вважається, що СК гуманніша міра дії на злочинців і в теж час ефективніша, ніж загальна конфіскація, оскільки дозволяє вилучати усі активи (прибутки), отримані в результаті скоєння злочину і при цьому не "відбирає" законно придбане майно.

Спеціальній конфіскації у рамках українського законодавства можна в найзагальнішому вигляді дати наступне визначення - примусове, безвідплатне вилучення за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей і іншого майна, яке пов'язане із скоєнням злочину (суспільно-небезпечного діяння), у тому числі отримано в результаті його здійснення, є доходом від незаконно отриманого майна, або використано для протиправних дій (знаряддя, засоби, предмет злочину), як у особи, що скоїла злочин (суспільно-небезпечне діяння), так і у третіх осіб, яким таке майно було передане.

Як видно з викладеного вище, поняття "Спеціальна конфіскація" має ряд схожих критеріїв з терміном "загальна конфіскація", під яким Карний кодекс України має на увазі примусове, безвідплатне вилучення за рішенням суду у власність держави усього або частини майна, що є власністю засудженого.

Недивно, що в юридичній науці існує думка про те, що СК є видом загальної конфіскації.

СПЕЦІАЛЬНА І ЗАГАЛЬНА КОНФІСКАЦІЯ: В ЧОМУ РІЗНИЦЯ?

Пам'ятаючи про відоме прислів'я "усе пізнається в порівнянні", спробуємо розібратися в механізмі спеціальної конфіскації, порівнявши її із загальною конфіскацією.

1. Згідно українського законодавства загальна конфіскація є видом покарання, в той же час СК - міра кримінально-правового характеру. Таким чином, законодавець розмістив ці два правові інститути в Карному кодексі України в різних розділах, підкреслюючи їх різну правову суть, що має не лише теоретичний, але і практичний характер. Річ у тому, що такий підхід законодавця дозволяє застосувати до засудженого як загальну конфіскацію, так і СК у рамках одного вироку, тобто одночасно. І судова практика підтверджує такий висновок.

2. Схожа, а в деяких випадках ідентична, сфера застосування загальної конфіскації і СК в розрізі складів злочинів, передбачених особливою частиною УК України.

Так, загальна конфіскація застосовується при скоюванні умисних тяжких і особливо тяжких корисливих злочинів, а також за злочини проти основ національної безпеки і цивільної безпеки незалежно від ступеня тяжкості злочину у випадках, прямо передбачених УК України.

Спеціальна конфіскація застосовується при скоєнні умисного злочину (суспільно-небезпечного діяння), за яке передбачено позбавлення волі або штраф у розмірі зверху 3-х тисяч неоподатковуваних мінімумів прибутків громадян, а також за здійснення ряду інших злочинів (суспільно-небезпечних діянь), згідно переліку, встановленого ст.96-2 УК України.

Як видно із сказаного, сфера застосування СК набагато ширша, проте практично в усіх випадках застосування загальної конфіскації можливе одночасне застосування СК.

3. Загальна конфіскація застосовується до майна тільки засудженого.

У свою чергу, сфера застосування спеціальної конфіскації істотно ширша. Так, СК може бути застосована до майна:

a) особи, що скоїла злочин (громадське -опасное діяння) :

• засудженого;

• обличчя, яке не підлягає карній відповідальності у зв'язку з не досягненням певного віку або неосудністю;

• особи, звільненої від карної відповідальності або покарання.

b) третіх осіб (у певних випадках).

4. При загальній конфіскації вилучається майно, що належить на праві власності засудженому, не залежно від того, коли, яким чином воно було придбане і чи пов'язане це майно яким-небудь чином з вчиненим злочином або ні.

У разі спеціальної конфіскації підлягає вилученню тільки майно, яке так чи інакше пов'язане із скоєнням злочину (суспільно-небезпечного діяння), а саме:

а) майно, отримане в результаті скоєння злочину і є доходом від такого майна;

б) призначалося (використовувалося) для відміни особи до скоєння злочину, фінансування і матеріального забезпечення злочину або винагороди за його здійснення;

в) було предметом злочину (крім того, яке повертається власникові або переходить у власність держави);

г) було підшукане, виготовлене, пристосоване або використане як засіб або знаряддя скоєння злочину, крім того, яке повертається власникові (законному власникові), який не знав і не міг знати про його незаконне використання.

5. При загальній конфіскації відсутня процесуальна можливість вилучення майна, яке пов'язане із злочином або отримане в результаті його здійснення, проте на момент виголошення вироку, передано третій особі.

Спеціальна конфіскація передбачає, що майно, передане особою, що скоїла злочин (суспільно-небезпечне діяння), третій особі може бути конфісковано при певних обставинах, а саме:

якщо третя особа (одержувач майна) знало або повинно було знати що отримуване майно: а) отримане в результаті скоєння злочину і є доходом такого від майна і б) призначалося (використовувалося) для відміни особи до скоєння злочину, фінансування і матеріального забезпечення злочину або винагороди за його здійснення і в) було предметом злочину (крім того, яке повертається власникові або переходить у власність держави) і було підшукане, виготовлене, пристосоване або використане як засіб або знаряддя скоєння злочину, крім того, яке повертається власникові (законному власникові), який не знав і не міг знати про його незаконне використання.

При цьому, для цілей СК не має значення яким чином третю особу отримало або придбало таке майно - безоплатно або на платній основі, за ціною нижче за ринкову, вище ринковою або по ринковій.

Також слід зазначити, що законодавець при цьому встановив норму, згідно якої СК не може бути застосована до майна, яке знаходиться у власності добросовісного набувача.

Відповідно до положень Цивільного кодексу України добросовісний набувач - ця особа, яка придбала майно у іншої особи, яка не мала права здійснювати таке відчуження, про що набувач не знав і не повинен був знати.

Не зовсім зрозуміло, як норма про сумлінність коррелируется з нормою, про те, що третя особа знала або повинно було знати про зв'язок майна із злочином. Чи являється сумлінність в розумінні Цивільного кодексу України окремою основою для "звільнення" третьої особи від можливої СК або ця норма доповнює встановлені УК України критерії, на даний момент не зовсім зрозуміло.

Можна припустити, що законодавець нормою про сумлінність у рамках інституту СК ще раз підкреслює, що у третьої особи можна вилучити майно тільки за умови встановлення в судовому порядку на основі достатніх доказів того, що третя особа знала або повинно було знати про вказані вище обставини "зв'язаності" придбаного майна із злочином (суспільно-небезпечним діянням).

Цікаві в розрізі питань про сумлінність третьої особи критерії, якими оперує Директива Європейського Парламенту і Ради від 03 квітня 2014 року № 2014/42/ЄС при визначенні можливості спеціальної конфіскації у третьої особи, - розумне допущення, що майно могло бути придбане в результаті прибутків від злочинної діяльності, оскільки вартість майна не відповідає розміру офіційного доходу.

6. При застосуванні загальної конфіскації відсутня можливість вилучення майна, яке було використане, перетворене на інше майно, відчужене добросовісному набувачу (тобто особі, яка не знала і не могла знати, що майно пов'язане із злочинною діяльністю), або іншим чином вибуло з володіння особи.

Інститут спеціальної конфіскації передбачає, що у випадку якщо гроші, цінності і інше майно, були повністю або частково перетворені в інше майно, то спеціальній конфіскації підлягає повністю або частково перетворене майно. Якщо конфіскація грошей, цінностей і іншого майна, неможлива в результаті їх використання або неможливості виділення з придбаного законним шляхом майна, або відчуження, або з інших причин, суд виносить ухвалу про конфіскацію грошової суми, що відповідає вартості такого майна.

СПЕЦКОНФІСКАЦІЯ В КПК

Викладене вище торкалося норм, розміщених законодавцем в Карному кодексі України.

В той же час, Карний процесуальний кодекс України також містить ряд норм, регулюючих застосування СК. Істотне місце в такому регулюванні займає ст. 100 КПК України. Згідно цієї статті питання про спеціальну конфіскацію вирішується судом при ухваленні судового рішення, яким закінчується карне виробництво. У разі закриття карного виробництва слідчим або прокурором питання про спеціальну конфіскацію вирішується постановою суду на підставі відповідного клопотання.

При цьому законодавець встановив ряд норм, які, в основному, дублюють і в деяких випадках деталізують норми СК, що містяться в Карному кодексі України.

Зокрема, стаття 100 КПК України передбачає, що:

- гроші, цінності і інше майно, які підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби або знаряддя скоєння карного злочину і зберегли на собі його сліди, конфіскуються, крім випадків, коли власник (законний власник) не знав і не міг знати про їх незаконне використання. У такому разі вказані гроші, цінності і інше майно повертаються власникові (законному власникові);

- гроші, цінності і інше майно, які призначалися (використовувалися) для відміни особи до скоєння карного злочину фінансування і матеріального забезпечення карного злочину або винагороди за його здійснення, конфіскуються;

- майно, яке було предметом карного правопорушення, пов'язаного з незаконним обігом і вилучене з обороту, передається відповідним установам або знищується;

- майно, яке не має ніякої цінності і не може бути використане, знищується, а у разі потреби - передається в криміналістичні колекції експертних установ або зацікавленим особам на їх прохання;

- гроші, цінності і інше майно, які були предметом карного злочину або іншого суспільно-небезпечного діяння, конфіскуються, окрім тих, які повертаються власникові (законному власникові), а якщо він не встановлений - переходять у власність держави у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку;

- гроші, цінності і інше майно, отримані фізичною або юридичною особою в результаті скоєння карного злочину і які є прибутками від такого майна, а також майно, в яке вони були повністю або частково перетворені, конфіскуються.

Особливий інтерес викликає п. 6-1 ч. 9 ст. 100 КПК України, який, до речі, з'явився ще на початку 2015 року, на підставі Закону України № 198 - VIII від 12.02.2015 р.

Вказаний п.6-1 передбачає, що майно (грошові кошти або інше майно, а також прибутки від них) засудженого за здійснення корупційного злочину, легалізації (відмивання) прибутків, отриманих злочинним шляхом, а також його пов'язаного обличчя, конфіскується, якщо в суді не підтверджена законність підстав набуття прав на таке майно.

Пов'язаними особами засудженого являються юридичні особи, які при його сприянні отримали у власність або користування вказане майно.

Якщо суд визнає відсутність законних підстав набуття прав на частину майна, то конфіскується ця частина майна засудженого, а у разі неможливості виділення такої частини - її вартість. У разі неможливості конфіскації майна, законність підстав набуття прав на яке не було підтверджено, на засудженого покладається обов'язок сплатити вартість такого майна.

На думку автора, фактично законодавець спробував цим пунктом доповнити механізм СК, передбачений в Карному кодексі України, новою нормою, що істотно розширює можливості СК.

Так, викладений в Карному кодексі України механізм спеціальної конфіскації передбачає вилучення майна, що має певний зв'язок із злочином (суспільно-небезпечним діянням), який розглядається на даний момент в судовому порядку. В той же час при формальному аналізі п. 6-1 ч. 9 ст. 100 КПК України можна зробити вивід, що законодавець намагається розповсюдити сферу застосування СК на усе майно особи, що скоїла корупційний злочин, без прив'язки до конкретного злочину, що розслідується. На думку автора, без змін в УК України, застосовувати ч. 6-1 ч. 9 ст. 100 КПК України в "ширшому трактуванні" не є правильним.

До речі, норма п.6-1 ч.9 ст. 100 КПК України дуже схожа на механізм, закладений в законопроекті №4057 "Про внесення змін до Карного процесуального кодексу України про особливості звернення в дохід держави грошових коштів, валютних цінностей, державних облігацій України, казначейських зобов'язань України, дорогоцінних металів і каменів і прибутків від них до прийняття вироку суду". Цей законопроект іноді називають також "законом про попередню спеціальну конфіскацію" або навіть "законом про спеціальну конфіскацію".

Як мінімум формально вказаний законопроект не має відношення до СК, хоча фактично деякі елементи механізму спецконфіскації передбачає.

Звичайно, у разі трансформації законопроекту №4057 в закон, він заслуговує окремого вивчення, оскільки досить революційно підходить до питання вилучення майна у фізичних осіб.

Хотілося б також трохи зупинитися на питаннях накладення арешту на майно, яке може бути предметом спеціальної конфіскації.

Якщо до 2015 року арешт міг бути накладений тільки на майно підозрюваного (обвинуваченого), то після ухвалення "законів про спецконфіскацію" кінця 2015, почала 2016 років ситуація в корені змінилася.

Тепер суд може накласти арешт на майно будь-яких осіб, а не тільки підозрюваних або звинувачуваних, якщо стороною слідства буде доведено наявність достатніх підстав вважати, що майно може підлягати спеціальній конфіскації.

Як і було раніше, арешт на майно, у тому числі для цілей СК, за загальним правилом накладається визначенням слідчого судді або суду по клопотанню слідчого (прокурора).

Проте в невідкладних випадках, в карному виробництві по тяжкому або особливо тяжкому злочину, попередній арешт може бути накладений за рішенням Директора НАБ України або його заступника (за узгодженням з прокурором) строком на 48 годин. У течії 24 годин після накладення такого арешту, слідчий повинен звернутися до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту на таке майно. Якщо в зазначений термін слідчий не звернувся до слідчого судді або у відповідному клопотанні було відмовлено, арешт вважається скасованим.

Крім того, слід зазначити, що згідно Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку і управління активами, отриманими від корупційних і інших злочинів" від 10.11.2015 р. № 772 - VIII в країні буде створено Національне агентство України з питань виявлення, розшуку і управління активами, отриманих від корупційних і інших злочинів.

Національне агентство здійснюватиме зокрема (але не обмежуючись) наступні функції:

-формировать і вести Єдиний державний реєстр активів, на які накладений арешт в карному виробництві;

- здійснювати управління заарештованими і конфіскованими активами;

- приймати заарештовані активи на збереження, якщо це визначено судом;

- здійснювати контроль за збереженням активів, на які накладений арешт;

- здійснювати заходи по виявленню і розшуку заарештованих активів;

- організовувати реалізацію активів, відносно яких судом прийнято рішення про конфіскацію / спеціальної конфіскації.

Також, після зміни механізму СК 2016 року, третя особа, майно якої може бути заарештоване, отримала процесуальний статус і можливість брати участь в судовому засіданні відносно розгляду питання про арешт.

Крім того, у третьої особи з'явилася можливість подати апеляційну скаргу в частині конфіскованого майна. Раніше таких можливостей у третьої особи не було. Проте, при цьому сумнівною залишається можливість третьої особи оскаржити судове рішення в касаційному порядку. Принаймні, третя особа, майно якої підлягає СК, на сьогодні не включена в перелік осіб, що мають право звернутися у ВССУ з касаційною скаргою.

Крім того, не визначений процесуальний статус третьої особи, майно якого може бути конфісковане, при розгляді кримінальної справи по суті, що позбавляє його права доводити свою сумлінність і заперечувати відносно спеціальній конфіскації переданого йому майна.

КОРОТКЕ РЕЗЮМЕ

Резюмуючи викладене, можна позначити дві істотні відмінності і одна загальна характерна риса між СК і загальною конфіскацією.

Загальною рисою СК і загальній конфіскації можна назвати те, що держава і в одному і іншому випадку вилучає у особи, що скоїла злочин, майно на підставі рішення суду.

Головною відмінністю СК від загальної конфіскації я б назвав наступне:

1. При загальній конфіскації у злочинця держава вилучає усе майно або його частину, незалежно те того, чи мало таке майно відношення до вчиненого злочину або придбано на законних підставах; в той же час, при СК вилучається тільки те майно, яке пов'язане із злочином;

2. При конфіскації майно вилучається тільки у злочинця; в той же час, при СК майно вилучається як у злочинця, так і у третіх осіб, яким майно, пов'язане із злочином, було передане (продано, даровано і тому подібне).

ВИПАДОК З ПРАКТИКИ

Якщо проілюструвати викладене вище на прикладі, то можна представити наступну, дуже спрощену ситуацію.

Чиновник (службова особа) отримав хабар (неправомірну вигоду) у розмірі одного мільйона гривен і, допустимо, катер. (Практикуючий адвокат, звичайно, знає, що, як правило, якщо особу притягають до карної відповідальності за отримання неправомірної вигоди, то предмет хабаря фіксується і вилучається правоохоронними органами у момент її отримання і фактично підозрюваний не устигає нею розпорядитися. Проте цей склад злочину зручний для ілюстрації механізму СК.)

Крім того, на момент скоєння злочину у чиновника вже було у власності: будинок, дарований йому батьками, придбані самостійно земельна ділянка і автомобіль, а також 200 000 грн. на депозитному рахунку.

З незаконно отриманих прибутків чиновник: перераховує 100 000 грн. братові на депозитний рахунок; катер дарує батьку; за 700 000 грн. купує і реєструє за собою ще один автомобіль, 100 000 грн. вносить на новий депозитний рахунок, 100 000 грн. витрачає на відпочинок.

При загальній конфіскації

Суд, ухвалюючи звинувачувальний вирок і застосовуючи загальну конфіскацію, міг вилучити у чиновника усе майно, яке у нього було у власності на момент виголошення вироку, як придбане до скоєння злочину (земельна ділянка, дарований будинок, автомобіль, гроші на "старому" депозитному рахунку) так і незаконно придбане в результаті скоєння злочину майно, а саме - новий автомобіль і гроші на "новому" депозитному рахунку.

При спеціальній конфіскації

При застосуванні спеціальної конфіскації ситуація була б декілька іншої.

Будинок, дарований батьками, раніше придбаний автомобіль, земельна ділянка не є предметом спеціальної конфіскації і залишаються у чиновника, оскільки вони отримані до скоєння злочину (чи чиновник, у разі застосування судом підпункт 1 пункту 6-1 частини 9 статей 100 КПК України, зумів довести правомірність їх придбання).

У теж час, у чиновника в порядку спецконфіскації вилучається новий автомобіль, придбаний за незаконно отримані гроші, 100 тис. грн., внесені на його депозитний рахунок з суми хабаря (неправомірний отриманої вигоди). Також підлягає конфіскації фактично витрачена на відпочинок частина хабаря у розмірі 100 000 грн., точніше її еквівалент.

Крім того, може бути вилучено: 100 тисяч грн. у брата чиновника і отриманий в якості хабаря катер, згодом дарований батьку, за умови, що сторона слідства доведе, що вказані треті особи (брат і батько) знали або повинні були знати про те, що вони отримали майно, яке пов'язане із злочинною діяльністю.

Стосовно практики застосування спеціальної конфіскації, на погляд автора, в тій частині, де СК і загальна конфіскація мають загальні риси - а саме вилучення в дохід держави майна безпосередньо злочинця або знарядь, засобів і предметів злочину, судова практика істотно не змінилася. За великим рахунком, вилучаючи майно у засудженого замість терміну "конфіскація" суди почали застосовувати термін "спеціальна конфіскація" або обидва терміни одночасно.

Що стосується тієї частини спеціальної конфіскації, яка передбачає можливість конфіскації майна, отриманого злочинним шляхом і переданого третім особам, витраченого або перетвореного в інше майно, то така практика доки на стадії формування.

Відсутність такої практики має і об'єктивні причини - відносна новизна інституту спеціальної конфіскації і досить висока інтенсивність внесення змін до нього.

Тому про сталу практику застосування спеціальної конфіскації саме в розрізі її відмінностей від загальної конфіскації, говорити на сьогодні доки не доводиться.

ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ

Відносно "новий" інститут спеціальної конфіскації далекий, звичайно, від досконалості і вимагає подальшого доопрацювання як в плані законодавчих змін, так і в розрізі надання роз'яснень практики застосування відповідних норм як Верховним Судом України, так і Вищим спеціалізованим судом України по розгляду цивільних і карних справ.

Зокрема, на сьогодні можна виділити наступні проблемні питання СК :

- відсутність чітких критеріїв для визначення так званої сумлінності при придбанні майна третіми особами у особи, що скоїла злочин (суспільно-небезпечне діяння);

- не врегульовано питання про майнові наслідки у зв'язку з вилученням майна у третіх осіб (зокрема, незрозуміло чи мають таких осіб право на відшкодування збитку від злочинця, який правовий статус угод, предмет яких згодом конфіскується і тому подібне);

- не врегульовано питання розумності терміну арешту майна при СК (наприклад, часто буває, що заарештували майно, у тому числі заборонили користуватися, а карне виробництво згодом становили; таким чином на практиці майно особи може бути заарештоване на 10 -15 років);

- не врегульовано питання про те, чи можна застосувати арешт майна, у зв'язку із злочинами, здійсненими до моменту появи інституту спеціальної конфіскації).

- відсутність чітких критеріїв, по яких суддя (суд) може накласти арешт для цілей СК;

- відсутність процесуального статусу третьої особи при розгляді кримінальної справи, і як наслідок - відсутність можливості доведення такою особою при розгляди справи по суті сумлінності придбання (отримання) майна;

- відсутність у третьої особи можливості касаційного оскарження судового рішення в частині спеціальної конфіскації.

ПІДСУМКИ

Підсумовуючи викладене, можна зробити деякі висновки про новий інститут:

інститут спеціальної конфіскації в цілому відповідає громадським інтересам, міжнародному праву і загальній тенденції світової практики в цьому питанні;

за відсутності зловживань з боку правоохоронних органів і судів, інститут спеціальної конфіскації може сприяти профілактиці злочинів і справедливому покаранню;

незважаючи на "благі наміри" законодавця, інститут СК може бути використаний для неправомірного заволодіння майном, тиски на підозрюваних (обвинувачених) і третіх осіб, оскільки значно розширює процесуальні можливості органів слідства і містить занадто "розмиті" для наших реалій формулювання правових норм;

інститут спеціальної конфіскації підлягає вдосконаленню, передусім в частині недопущення зловживань з боку правоохоронних органів і судів, а також в частині визначення статусу третіх осіб при розгляді питання про спеціальну конфіскацію і критеріїв визначення їх сумлінності;

значно зростуть риски конфіскації, арешту і іншого обтяження майна, як у осіб, яких безпосередньо притягають до карної відповідальності, так і у афільованих їм осіб;

збільшаться риски конфіскації, арешту і іншого обтяження майна для добросовісних набувачів майна, оскільки вони можуть "потрапити" на купівлю активів у особи, що згодом притягає до карної відповідальності.

У завершенні публікації, хотілося б порадити усім зацікавленим особам вжити превентивні заходи, спрямовані на недопущення незаконного арешту і вилучення майна, поки "крутень спецконфіскації тільки розкручується", практика її застосування знаходиться в процесі стадії становлення, а законодавство містить ряд пропусків.

Зокрема, набувачі дорогого майна наслідує потурбується про те, що б умови угод були відпрацьовані детально і містили положення, що мінімізують риски спеціальної конфіскації.

Андрій Сидоренко, партнер АТ "Скляренко, Сидоренко і Партнери"адвокат

Підпишіться на розсилку
Головні новини і аналітика для вас по буднях
Залиште коментар
Увійдіть, щоб залишити коментар
Увійти
На цю ж тему