Ця сторінка доступна рідною мовою. Перейти на українську

Дисбаланс прав і обов'язків в договорі лізингу тягне його недійсність

8 листопада 2016, 09:35
1889
0
Автор:
Реклама

Верховний Суд України на засіданні 19 жовтня 2016 року розглянув справу № 6-1551цс16 про захист прав споживачів, визнанні недійсним пункту договору і стягненні засобів.

При розгляді була сформована наступна правова позиція.

Стосунки, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ГК про лізинг, наймання (оренді), купівлю-продаж, Законом "Про фінансовий лізинг".

Стаття 18 Закону "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Визначення поняття "Несправедливі умови договору" закріплене в частині другої статті 18 справжнього Закону. Умови договору являються несправедливимиякщо всупереч принципу сумлінності його слідством є істотний дисбаланс договірних прав і обов'язків на шкоду споживачеві.

У справі, що переглядається суди встановили, що згідно з оспорюваним пунктом договору фінансового лізингу у разі розірвання договору лізингоотримувачем до підписання акту прийому-передачі предмета лізингу, лизингодатель повертає сплачені засоби за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання - 20% від сплаченої суми авансового платежу. У такому разі комісія за організацію договору лізингоотримувачу не повертається.

При цьому у разі збільшення вартості предмета лізингу лізингоотримувач повинен одноразово сплатити різницю такої вартості до моменту купівлі предмета лізингу лизингодателем для відповідності процентного розміру авансового платежу фактичної вартості предмета лізингу на момент його купівлі у продавця, а також одноразово сплатити різницю комісії за організацію до моменту купівлі предмета лізингу лизингодателем. У разі зменшення вартості предмета лізингу у момент його передачі лізингоотримувачу різниця комісії за організацію поверненню не підлягає (пункт 5.4 договорів).

Крім того, умовами договору передбачено право лизингодателя розірвати договір в односторонньому порядку за умови невиконання лізингоотримувачем його положень, проте таке право у лізингоотримувача умовами договору не передбачене (пункти 4.3 - 4.4 договорів).

При таких обставинах суди дійшли помилкового висновку про те, що оспорюваний пункт 12.11 договорів фінансового лізингу не підпадає під несправедливі умови, встановлені пунктом 4 частини третьої статті 18 Закону "Про захист прав споживачів", оскільки передбачає повернення суми авансових платежів за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання договору. Суди не врахували, що цією нормою до несправедливих умов договору віднесено надання можливості продавцеві (виконавцеві, виробникові) не повертати засобу на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на отримання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договори, а спірним пунктом договору передбачено право лизингодателя не повертати лізингоотримувачу комісію за організацію договору, порушується принцип сумлінностіщо призводить до істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків і завдає збитку споживачеві, а тому вказане в пункті 12.11 умова договору є несправедливою в розумінні статті 18 Закону "Про захист прав споживачів".

Крім того, розглядаючи цю суперечку, суди не встановили, чи була у лізингової компанії на момент укладення спірного договору ліцензія для здійснення фінансових послуг із залучення фінансових активів від фізичних осіб, що відповідно до статті 227 ГК може служити підставою, при її відсутності, для визнання договору фінансового лізингу недійсним; безпідставно не застосували до спірних правовідносин норми статті 799 ГК, яка підлягає застосуванню, не надавши оцінки відсутності нотаріального посвідчення спірного договору в розумінні норми частини першої статті 220 справжнього Кодексу.

Таким чином, у справі, що переглядається суди неправильно застосували положення статті 18 Закону "Про захист прав споживачів", статей 220, 628, 799, 806 ГК, що привело до неправильного рішення справи, а це відповідно до статті 360 4 ГПК є основою для відміни судових рішень судів першої, апеляційної і касаційної інстанцій, прийнятих у цій справі.

Усі рішення судів Ви можете легко знайти в Системі аналізу судових рішень VERDICTUMствореною для аналітичної роботи з багатомільйонним масивом судових рішень. Якщо Ви ще не користуєтеся системою, замовте тестовий доступ чи придбайте VERDICTUM.

Залиште коментар
Увійдіть щоб залишити коментар
Увійти

Схожі новини