Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 16 березня 2016 року розглянув справу № 6-93цс16 про визнання договору дарування квартири недійсним і поверненні сторін договору в первинний стан. Позов був поданий племінником дарительницы, якому (разом з іншим племінником) вона в 1996 заповідала спірну квартиру. У лютому 2011 року квартира була дарована третій особі, в листопаді 2011 року - усе майно і майнові права, що належать їй на момент смерті дарительница заповідала позивачеві.
При розгляді була сформована наступна правова позиція.
Згідно частини третьої статті 203 ГК волевиявлення учасника угоди має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Якщо особа, що зробила угоду, помилилася відносно обставин, які мають істотне значення, така угода може бути визнана судом недійсної. Істотне значення має помилку відносно природи угоди, прав і обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка відносно мотивів угоди не має істотного значення, окрім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ГК).
Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду справ про визнання угод недійсними" роз'яснив, що угода, здійснена під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної угоди представника однієї сторони з іншою стороною або внаслідок впливу важкої обставини, являється оспорюваним. Обставини, по яких помилилася сторона угоди, повинні існувати саме на момент здійснення угоди. Обличчя на підтвердження своїх вимог про визнання угоди недійсною повинно довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власної недбалості, незнання закону або неправильного його тлумачення однієї із сторін не є основою для визнання угоди недійсної.
Відповідно до статті 717 ГК за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безвідплатне майно (дар) у власність.
Виходячи зі змісту статей 203, 717 ГК договір дарування вважається ув'язненим, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, але і досягли згоди про усі його істотні умови.
Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного зробити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання угоди недійсної повинно довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття фактичних обставин угоди, що вплинуло на волевиявлення дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я і необхідність у зв'язку з цим у відході і сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному і подальше проживання позивача в спірній квартирі після укладення договору дарування.
Таким чином, наявність або відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин угоди, що вплинуло на волевиявлення особи при укладенні договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не лише за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування і роз'яснення нотаріусом суті договору, а і за такими обставинами, як вік позивача, його стан здоров'я і необхідність у зв'язку з цим у відході і сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному і продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.
Тільки у разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 і статей 203 і 717 ГК в сукупності вважаються правильно застосованими.
ВСУ залишив в силі рішення апеляційного суду про задоволення позовних вимог. Відміняючи рішення суду першої інстанції, і приймаючи нове про задоволення позову, апеляційний суд виходив з: свідчень свідків, згідно з якими після укладення оспорюваного договору дарительница продовжувала проживати в спірній квартирі до своєї смерті, передача квартири фактично не відбулася, що підтверджує реальні наміри на укладення договору довічного утримання, а не договори дарування. Крім того, спірна квартира була її єдиним житлом, вона через своє похилого віку і за станом здоров'я потребувала стороннього відходу і матеріальної допомоги. Також суд першої інстанції не дав належної оцінки позовній заяві дарительницы до обдаровуваного (відповідачеві) про визнання недійсним договори дарування на підставі статті 229 ГК. Крім того, не була дана оцінка матеріалам про відмову у відкритті кримінальної справи за заявою дарительницы з приводу здійснення отетчиком шахрайських дій з метою заволодіння її квартирою.
Усі рішення судів Ви можете легко знайти в Системі аналізу судових рішень VERDICTUMствореною для аналітичної роботи з багатомільйонним масивом судових рішень. Якщо Ви ще не користуєтеся системою, замовте тестовий доступ чи придбайте VERDICTUM.
