ВССУ при розгляді справи № 6-28768св15 роз'яснив, що відповідно до статей 126, 129 Конституції законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, здійснених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.
Спроби зробити це в конкретній справі шляхом подачі окремого позову проти судді є протиправним втручанням в здійснення правосуддя і посяганням на процесуальну незалежність.
Відмовляючи в задоволенні позову до судді і суду про відшкодування майнової і моральної шкодисуди першої і апеляційної інстанцій виходили з того, що за відсутності звинувачувального вироку відносно судді, яким повинно бути встановлено незаконність його дій, які вплинули на незаконність судових рішень при розгляді цивільних справ відсутні передбачені ГК підстави для цивільно-правової відповідальності як судді, так і самого суду. При цьому, згідно частини 5 статей 1176 ГК ні суддя, ні суд не є належними відповідачами за заявленими у справі позовними вимогами.
Колегія суддів ВССУ не погодилася з таким висновком судів і дійшла наступного правового висновку.
Згідно частини 2 статті 124 Конституції юрисдикція судів поширюється на усі правовідносини, що виникають в державі.
Проте у вказаних випадках між позивачами і суддями (відповідачами) такі правовідносини не виникаютьтому такі справи не можуть бути осудним судам загальної юрисдикції.
Такі спори не пов'язані із захистом прав, свобод або інтересів в публічно-правових стосунках від порушень з боку органів державної влади, оскільки оскаржені позивачем дії здійснені при здійсненні правосуддяа тому законність таких дій може перевірятися тільки судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом.
Згідно частини 1 статті 13 Закону "Про судоустрій і статус суддів" судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, приймається ім'ям України.
Таким чином, суддя виступає як посадовець, уповноважений на виконання функцій держави а не як приватна особа, до якої можна звернутися з позовом.
Відповідно до статті 125 Конституцій в Україні діють місцеві, апеляційні, вищі спеціалізовані суди і Верховний Суд України.
Обличчя мають право оскаржити судове рішення в судах вищої інстанції в порядку і на підставах, визначених в процесуальному законодавстві.
Питання залучення судді до відповідальності врегульований законами "Про судоустрій і статус суддів" і "Про Вищу раду юстиції".
Таким чином, на сьогодні чинне законодавство дає можливість громадянинові повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення і дій судді при здійсненні правосуддя.
У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 "Про незалежність судової влади" судам роз'яснено, що виняткове право перевірки законності і обгрунтованості судових рішень має відповідний суд відповідно до процесуального законодавства. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльність судів і суддів по розгляду і дозволу справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти в прийнятті позовів і заяв з таким предметом.
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 № 6 "Про деякі питання, що виникають в судовій практиці при прийнятті до виробництва адміністративних судів і розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів" роз'яснено, що в розумінні положень частини 1 статті 2, пунктів 1, 7, 9 частин 1 статті 3, статти17, частини 3 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства судді при розгляді ними цивільних, господарських, карних, адміністративних справ і справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій або бездіяльності, досконалих у зв'язку з розглядом судових справ.
Вказані роз'яснення є відтворенням положень статей 62, 126 і 129 Конституцій, згідно з якими матеріальний і моральний збиток, заподіяний при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою лише безпідставно засудженій особі у разі відміни вироку як неправосудного; судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються тільки закону, вплив на них будь-яким способом забороняється, а одним з основних принципів судочинства є забезпечення апеляційного і касаційного оскарження рішення суду, окрім випадків, встановлених законом.
У зв'язку з викладеним розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладу і зміст, предметом якого є, по суті, оскарження процесуальних дій і судових рішень судді (судна), пов'язаних з розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень в передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання), нормами ГПК чи іншими законами України не передбачено.
Зі змісту позовних вимог позивача чітко видно, що їх предметом є виключно процесуальні дії судді при здійсненні правосуддя.
Також в укладенні № 3 (2002) Консультативних поради європейських суддів щодо принципів і правил, регулюючих професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки і безсторонності, вказано, що за загальним принципом судді мають персонально бути повністю звільнені від відповідальності відносно претензій, що пред'являються їм у зв'язку з добросовісним здійсненням ними своїх функцій. Судові помилки відносно юрисдикції або процедури судового розгляду у визначенні або застосуванні закону, досконалі оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити таким чином (у тому числі, наприклад, надмірне затримання рішення справи), повинні вирішуватися подачею позову невдоволеної сторони проти держави.
Крім того, застосування положення частини 6 статей 1176 ГК можливо у разі, коли предметом позову є інші дії або бездіяльність суду, зокрема такі, які не пов'язані із здійсненням правосуддя, чиненням правосуддя, яке має на меті прийняття акту органом судової влади. Тобто це інші дії суддів (судна) при здійсненні правосуддя, коли суперечка не вирішується по суті у разі їх незаконних дій або бездіяльності, і якщо провина судді встановлена не лише вироком суду, але і іншим відповідним рішенням суду.
Таке законодавче врегулювання відповідає вимогам статей 6, 41 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року.
З урахуванням приведеного колегія суддів ВССУ судові рішення відмінила і закрила провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 205 ГПК.
Джерело: ВССУ
Усі рішення судів Ви можете легко знайти в Системі аналізу судових рішень VERDICTUMствореною для аналітичної роботи з багатомільйонним масивом судових рішень. Якщо Ви ще не користуєтеся системою, замовте тестовий доступ чи придбайте VERDICTUM.
