Мы даем ЗНАНИЯ для принятия решений, УВЕРЕННОСТЬ в их правильности и ВДОХНОВЛЯЕМ на развитие честного бизнеса, как основного двигателя развития Украины
КРУПНОМУ БИЗНЕСУ
СРЕДНЕМУ и МЕЛКОМУ БИЗНЕСУ
ЮРИДИЧЕСКИМ КОМПАНИЯМ
ГОСУДАРСТВЕННОМУ СЕКТОРУ
РУКОВОДИТЕЛЯМ
ЮРИСТАМ
БУХГАЛТЕРАМ
Для ФЛП
ПЛАТФОРМА
Единое информационно-коммуникационное пространство для бизнеса, государства и социума, а также для профессиональных сообществ
НОВОСТИ
и КОММУНИКАЦИИ
правовые, профессиональные и бизнес-медиа о правилах игры
ПРОДУКТЫ
и РЕШЕНИЯ
синергия собственных и партнерских продуктов
БИЗНЕС
с ЛІГА:ЗАКОН
мощный канал продаж и поддержки новых продуктов

Невозможность одновременного начисления пени и процентов за пользование чужими деньгами: подменяют ли закон правовые позиции ВСУ?

6.07.2015, 13:34
162
10
Андрей Тригуб
ассоциированный партнер АО «Скляренко, Сидоренко и партнеры»

Неможливість одночасного нарахування пені та процентів за користування чужими грошовими коштами: чи підміняють закон правові позиції ВСУ? 

 Проблема несвоєчасної оплати за товар виникла майже одночасно з торгівельними відносинами як такими. Економічні реалії останніх років в Україні посилюють підґрунтя для прострочення платежів зі сторони покупців, а кредиторів змушують вдаватися до нарахування штрафних санкцій.

 Чинним законодавством передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, а одним з її видів є пеня, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України – далі ЦК України).

 Крім того, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти , якщо інше не встановлено договором між фізичними особами (ст 536 ЦК України). У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (ст. 692 ЦК України). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ст. 625 ЦК України).

 Без сумніву, проблеми судової практики по застосуванню «заходів впливу» до боржників не втрачають своєї актуальності і сьогодні. Більше того, окремі правові позиції Верховного Суду України (далі – ВСУ) в цій сфері створюють підстави для запеклих суперечок між опонентами у судах, адже демонструють достатньо дискусійне тлумачення законодавства.

 Зокрема, згідно з висновками ВСУ проценти за користування чужими грошовими коштами (ст. 692 ЦК України), які за умовами договору купівлі-продажу (поставки) нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов'язання, за своєю правовою природою підпадають під визначення пені (ст. 549 ЦК України). Якщо ж пеня уже була нарахована відповідно до іншого пункту договору за цей самий період, то нарахування процентів не узгоджується з приписами ст. 61 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (постанови ВСУ від 24.12.2013 р. № 3-37гс13 та від 01.07.2014 р. № № 3-31гс14, 3-32гс14).

 Таким чином, фактично ВСУ ототожнив проценти за користування чужими грошовими коштами з пенею, вважаючи їх заходами юридичної відповідальності одного і того ж виду. Проте, на наш погляд, таке тлумачення норм ЦК України має всі ознаки підміни самого закону.

 Перш за все, варто звернути увагу, що у статтях 549 та 692 ЦК України відсутні застереження законодавця про їх застосування на зразок «якщо інше не встановлене законом». Тобто, зазначені норми закону не містять виключень щодо їх одночасного застосування.

 По-друге, сам же ВСУ у листі від 01.07.2014 р. «Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві» навів детальні міркування щодо співвідношення пені з іншим правовим явищем, проте дуже подібним до процентів за користування чужими грошовими коштами – з річними процентами. Так, ВСУ зазначив: «Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником. […]

 Водночас формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі N 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі N 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 р. у справі N 6-42цс11).

 Слід враховувати, що, попри подібність правової природи ч. 3 ст. 549 ЦК (щодо сплати пені) та ст. 625 цього Кодексу (щодо сплати трьох процентів річних), які в обох випадках застосовуються як відповідальність за порушення грошового зобов'язання, ці правові норми є різними за своєю правовою природою» (виділено Авт.).

На наш погляд, наведені вище ключові твердження ВСУ щодо річних процентів (ст. 625 ЦК України), цілком можуть бути застосовані і до процентів за користування чужими грошовими коштами (ст. 692 ЦК України), а саме: 1) після нарахування вони стають частиною грошового зобов’язання; 2) вони також виступають способом захисту майнового права та інтересу; 3) такі проценти не є штрафними санкціями та мають правову природу, відмінну від неустойки.

 На користь твердження про відмінність правової природи процентів та пені свідчать і положення ч. 2 ст. 611 ЦК України, які розмежовують самостійні правові наслідки порушення зобов'язання, а саме: сплату неустойки (п. 3) від зміни умов зобов'язання (п. 2). В розглядуваній ситуації така зміна зобов’язання якраз і полягає у «додаванні» до нього процентів за користування грошовими коштами.

 При цьому варто згадати правильне, на наш погляд, роз’яснення Пленуму Вищого господарського суду України, надане у постанові від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань». У п. 2.7 цієї постанови зазначено, що застосування пені не виключає одночасного нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами (стаття 536 ЦК України), зокрема процентів на прострочену суму оплати товару, проданого в кредит (частина п'ята статті 694 названого Кодексу), оскільки стягнення відповідних процентів не є ні видом забезпечення виконання зобов'язань, ані штрафною санкцією.

 Варто також звернути увагу і на певні прояви непослідовності ВСУ в обґрунтуванні його правових позицій у постановах, які є предметом нашого аналізу і були вказані на початку даної публікації. Зокрема, у них Суд спочатку вказав, що у розумінні ст. ст. 536, 625, 692 ЦК України проценти є не відповідальністю, а платою за час користування грошима, що не були своєчасно сплачені боржником. Однак, в кінцевому результаті ВСУ зробив висновок про неможливість нарахування боржнику процентів разом з пенею конституційну заборону подвійного притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

 Крім цього, у проаналізованих постановах ВСУ зазначив, що ст. 692 ЦК України про нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами є спеціальною правовою нормою і поширює свою дію лише на правовідносини, пов'язані з купівлею-продажем товару, або на правовідносини, до яких застосовуються положення про купівлю-продаж. Однак, в кінцевому результаті ВСУ у спорі, що виник з відносин купівлі-продажу, віддав перевагу нарахуванню пені за загальною нормою – ст. 549 Кодексу.

 Отже, як бачимо, обґрунтованість висновків ВСУ про не можливість одночасного нарахування пені та процентів за користування чужими грошовими коштами за договорами купівлі-продажу (поставки) є достатньо спірною. На наш погляд, в цьому питанні Суд дещо вийшов за межі правового поля і таке одночасне нарахування не заборонене чинним законодавством.

Подготовлено специально для Платформы ЛІГА:ЗАКОН
Связаться с редактором

Войдите, чтобы оставить комментарий