Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 27 січня 2015 року розглянув справу № 6-2913цс15 за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтави про виселення із службового приміщення.
При розгляді була висловлена правова позиція про терміни давності при розгляді житлових суперечок.
ЖК УРСР не містить окремих положень про терміни позовної давності, проте, як передбачено статтею 62 справжнього Кодексу, при розгляді суперечок, витікаючих з договору найму житла, суд застосовує норми цивільного законодавства. Відповідно до пункту 6 завершальних і перехідних положень ГК правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, термін пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не збіг до набуття чинності справжнього Кодексу.
Згідно із статтею 256 ГК позовна давність - це термін, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до статті 257 ГК загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки. Аналогічна правова норма містилася і в статті 71 ГК Української РСР.
Таким чином, оскільки право на звернення до суду з вказаним позовом у позивача виникло після звільнення відповідача з роботи - з 1 жовтня 2002 року, то трирічний термін позовної давності збіг 1 жовтня 2005 року.
Суд касаційної інстанції на вказані положення закону належної уваги обернув і дійшов помилкового висновку про те, що норми ГК про позовну давність не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
При цьому Суд нагадав, що апеляційний суд не застосовує позовну давність (правова позиція у справі № 6-780цс15).
Усі рішення судів Ви можете легко знайти в Системі аналізу судових рішень VERDICTUMствореною для аналітичної роботи з багатомільйонним масивом судових рішень. Якщо Ви ще не користуєтеся системою, замовте тестовий доступ чи придбайте VERDICTUM.
