Центр політико-правових реформ проаналізував закони 16 січня і надав правову оцінку як норм, так і самого процесу їх прийняття. Народні депутати, ухвалюючи ці закони, порушили норми Конституції України і Закону "Про Регламент Верховної Ради України", зокрема:
- усі законопроекти (окрім Закону про держбюджет на 2014 р.) були протиправно включені до порядку денного пленарного засідання ВР. За загальним правилом (ч. 2 ст. 96 Регламенту), питання про включення законопроекту до порядку денного сесії ВР розглядає впродовж 30 днів після прийняття укладення головного комітету, але не раніше, ніж через 2 дні після надання народним депутатам укладення головного комітету, укладення інших комітетів. Не підпадає така ситуація і під спеціальну процедуру, коли згідно ч. 4 ст. 96 Регламенту, по процедурному рішенню ВР для невідкладного розгляду може бути включений до порядку денного пленарного засідання (без додаткового включення до порядку денного сесії) законопроект, якщо він був підготовлений для термінового розгляду у виконання відповідного доручення ВР. Проте такого доручення не було.
- законопроекти № 3879, № 3883, № 3893 не роздавалися народним депутатам для ознайомленнятому вони не знали змісту цих проектів. Законопроекти не пройшли встановлених Регламентом процедур обговорення при їх прийнятті і були прийняті відразу за основу і в цілому. Не дотримані передбачені Регламентом процедури ні повного обговорення питань на пленарному засіданні ВР, ні скороченої процедури (ст. 30, 31 Регламенту). Була також порушена ч. 4 ст. 102 Регламенти, згідно якої за рішенням ВР допускається остаточне прийняття законопроекту (окрім проектів кодексів і законопроектів, що містять понад 100 статей, пунктів) відразу після першого або другого читання, якщо законопроект визнаний таким, що не вимагає доопрацювання і якщо не поступило зауважень за його змістом від народних депутатів, інших суб'єктів права законодавчої ініціативи. Жоден із законопроектів 16 січня не проходив обговорення на пленарному засіданні. Цим самим обмежене передбачене ст. 93 Конституції конституційне право законодавчої ініціативи народних депутатів і інших суб'єктів законодавчої ініціативи. Адже незаплановане внесення на пленарне засідання проектів і прийняття їх одночасно за основу і в цілому позбавило суб'єктів законодавчої ініціативи можливості внесення поправок і пропозицій до цих законопроектів (на ці порушення також вказував Н. Катеринчук у своєму позові відносно "законів 16 січня").
- мало місце обмеження конституційних повноважень комітетів ВР здійснювати законопроектную роботу, підготовку і попередній розгляд питань, віднесених до повноважень ВР (ч. 2 ст. 89 Конституцій). Законопроекти № 3879, № 3883, № 3893 парламентськими комітетами не розглядалися. Цим порушені також вимоги ч. 1 ст. 93 Регламенти. Ця вимога була повністю проігнорована. Зокрема, законопроект № 3879 поступив у більшість комітетів взагалі 17 січня (тобто вже після "ухвалення закону".
- форма голосування не дає можливості встановити кількість народних депутатів, які проголосували за ці законопроекти, чим ймовірно було порушено ч. 3 ст. 84 Регламенти (голосування здійснюється народним депутатом України особисто) і ст. 91 Конституції України (ВР ухвалює закони більшістю від її конституційного складу). Голосування руками з автоматичним зарахуванням в голоси "за" усіх депутатів двох фракцій є неконституційним. Замість рахункової комісії підрахунок здійснював одноосібно глава (до речі, один з авторів одіозного законопроекту № 3879). Хоча згідно ч. 2 ст. 17 Регламенту така комісія обирається на основі принципу пропорційного представництва депутатських фракцій (депутатських груп). Але три фракції з п'яти взагалі не брали участі в голосуванні і підрахунку.
- порушена процедура підписання "законів". Згідно ч. 2 ст. 130 Регламенту голова ВР підписує представлений на підпис закон не раніше двох днів з дня його представлення, окрім випадків, передбачених Регламентом . Цим також було порушено гарантоване ч. 3 ст. 130 Регламенту право народного депутата на звернення до Голови ВР з обгрунтованою пропозицією про внесення уточнень в ухвалений закон, в т. ч. у разі виявлення порушень законодавчої процедури, передбаченої Регламентом, слідством чого може бути відміна результатів голосування.
Також у Центру є зауваження до суті ухвалених законів.
Обмежується свобода мирних зборів (нагадаємо норми про масові збори, прийняті ВР, назвали європейською практикою)
Зокрема, в 10 разів зростає штраф (до 10 200 грн.) і вводиться админарест за порушення встановленого порядку організації або проведення мирних зборів, а також створення умов для таких мирних зборів. В той же час такий порядок сьогодні визначається радянським указом і місцевими актами, які суперечать ст . 39 і 92 Конституції.
Використання наметів, предметів або конструкцій, використовуваних як сцена, звукоусилительной апаратури є елементом реалізації права на мирні збори. Проте всупереч ст. 39 Конституцій, яка встановлює повідомний характер реалізації цього права, змінами передбачається необхідність отримання дозволу міліції на такі дії.
Введення строгих адміністративних стягнень (до 15 діб админареста) за використання під час мирних зборів і інших масових заходів масок, шоломів і інших засобів, що перешкоджають ідентифікації особи при проведенні мирних зборів, суперечить стандартам ОБСЄ по свободі мирних зборів.
Під кутом зору європейських стандартів автоматична заборона на носіння засобів, що перешкоджають ідентифікації особи, являється непропорційним обмеженням дій учасників мирних зборів. Такі дії не слід забороняти до тих пір, поки маска або костюм не використовується тільки для запобігання ідентифікації особи, поведінка якого дає вагомі підстави для арешту і до тих пір, поки маска не створює явної і безпосередньої загрози невідворотною протиправної поведінки (п. 98 пояснювальної записки з Керівними принципами ОБСЄ по свободі мирних зборів).
Змінами до законів організатори мирних зборів втрачають право на справедливий суд у справах про обмеження свободи мирних зборів, оскільки передбачено 24-годинний термін розгляду, що не лише не дає можливість належним чином підготуватися до справи, але навіть прибути до суду, якщо він знаходиться в іншому населеному пункті. Також суд отримав право не мотивувати постанову відразу після ухвалення рішення, проте само рішення має бути виконане негайно.
Змінами до Закону "Про старанне виробництво" передбачена можливість виконання рішення про обмеження свободи мирних зборів відносно будь-яких осіб, які мають намір реалізувати право на мирні збори, а не тільки відносно зборів, організованих відповідачами. За невиконання такого судового рішення введена карна відповідальність аж до позбавлення волі на 4 року. Вказані положення узаконюють практику автоматичних заборон проводити мирні збори усім на певній території впродовж певного часу. В той же час така практика суперечить стандартам ОБСЄ і є непропорційним обмеженням свободи мирних зборів.
Крім того, змінами в КоАП передбачено за рух в колоні з 5 автомобілів передбачається покарання у вигляді відшкодувального вилучення транспортного засобу. Але механізм виконання цього стягнення (тільки часткове повернення вартості вилученого майна) суперечить гарантіям захисту приватної власності передбаченим ч. 5 ст. 41 Конституції.
Обмежується право на справедливий суд (В. Загария назвав ці норми виправданим кроком законодавця)
Заочне виробництво (проект № 3587) порушує право на справедливий судовий розгляд, гарантований ст. 6 Європейській конвенції з прав людини, зокрема, право людини на участь в судовому розгляді. Згідно позиції ЕСПЧ (справа "Колоцца проти Італії") людини можуть засудити в заочному порядку, тільки якщо він однозначно заявить суду про відмову від участі, а не у разі повторного її нез'явлення на засідання (як це передбачено "законом від 16 січня").
КоАП і процесуальні закони доповнюються положеннями про те, що за неповагу до судусуд невідкладно може накласти штраф до 5100 грн. або админарест до 15 діб. Постанова є остаточною і не може бути оскаржене. Примітно, що стягати за неповагу буде той же суд, який визнає себе жертвою неповаги. Це суперечить засадничому принципу про те, що суддя не може вирішувати справу.
Також всупереч ст. 121 Конституції значно розширені повноваження прокурора по зверненню до суду. Тепер він може звертатися не лише в інтересах держави або окремих громадян, як визначено Конституцією. Зокрема, прокурор зможе подавати позови з метою усунення перешкод в користуванні не лише державним, але і комунальним майном, і навіть майном громадських об'єднань. При подачі заяви прокурора про примусове виконання судових рішень у таких справах стадія добровільного виконання видалена. Тобто, всупереч принципу рівності сторін перед законом і судом (ч. 3 ст. 129 Конституцій) прокурор отримав виняткові повноваження в судовому процесі, які відсутні у інших сторін.
Про екстремістську діяльність
Карний кодекс доповнюється статтею 110-1 "Екстремістська діяльність". При цьому ця стаття містить принаймні дві небезпеки.
По-перше, положення статті виписані недостатньо ясно, що може спричинити випадки її застосування до людей, які не зробили ніяких суспільно небезпечних діянь. Наприклад, не виключено, що за "поширення через соціальні інтернет-мережі" матеріалів, що містять ознаки "розпалювання соціального розбрату", притягуватимуться особи, невдоволені проявами соціальної нерівності (наприклад представники "Податкового Майдану"), а за "публічні висловлювання екстремістського характеру" - особи, які за мотивами утиску їх мовних прав як представників титульної нації або, навпаки, національної меншості, закликатимуть до проведення мирних масових акцій.
По-друге, відповідальність за переважну більшість введених ст. 110-1 діянь вже передбачено іншими статтями УК (ч. 1 і 2 ст. 109; ч. 1 ст. 110 та ін.).
Крім того, в ст. 4 Закони "Про громадські об'єднання" вводиться додаткове порівняно із ст. 37 Конституцій основа для заборони громадського об'єднання - здійснення ним екстремістській діяльності. Визначення екстремістської діяльності дуже широке і розмите, що дає можливість його застосовувати вибірково і довільно.
Обмеження свободи об'єднання (про "іноземних агентів")
Вносяться зміни до Податкового кодексу і Закону "Про громадські об'єднання", якими вводиться в українському нормативне поле поняття "Громадського об'єднання, що виконує функції іноземного агента" (нагадаємо, Мінюст закликає громадські об'єднання почати виконувати норми про "іноземних агентів").
Сам термін є дискримінаційним і некоректним. Адже в українській мові слово "агент" визначається як представник, довірена особа організації, установи і так далі, що виконує різні доручення, завдання, або особа, що є чиїмсь ставлеником, служить чиїмсь інтересам, або просто таємний співробітник органів розвідки якої-небудь держави, організації, шпигун.
Запропоновані новації адміністративного характеру (обов'язку окремої реєстрації, щомісячній звітності перед органами юстиції, додаткового бухобліку), податкового (оподаткування як підприємницьких структур) і морального характеру (обов'язкова вказівка в назві статусу агента, ін.) мають очевидний дискримінаційний характер. Порушення будь-якого з нових обов'язків може привести до заборони громадського об'єднання, що суперечить ч. 1 ст. 37 Конституцій, яка встановлює вичерпний перелік підстав заборони діяльності громадських організацій.
Посилання представників влади в питанні "іноземних агентів" на досвід США некоректне. Зокрема, Закон про реєстрацію іноземних агентів США (Foreign Agents Registration Act) 1938 передбачає держреєстрацію осіб і організацій (компаній, асоціацій, партнерств та ін. форми об'єднання осіб), які діють на території США під контролем і в інтересах іноземних довірителів (foreign principals) : іноземних урядів і політичних партій, іноземних физ- і юрособ. Обличчя і організації вважаються агентами іноземних довірителів (agents of foreign principals), якщо вони здійснюють, приміром, політичну діяльність в США в інтересах іноземного довірителя.
Враховуючи очевидну протиправність законів від 16 січня і за процедурою прийняття, і за змістом, вказані акти можуть бути визначені як нікчемнітобто такими що не мають юридичної силивідзначається у висновку Центру. - Усі громадяни України, органи держвлади і їх посадовці зобов'язані дотримувати Конституцію України, яка має вищу юридичну силу і діяти відповідно до її норм, які мають пряму дію.
Джерело: ЦППР.
